Олена Гриб - "Каселона". Криза адаптації, Олена Гриб

Діагност, застарілий лише років на сорок, сказав, що з моєю температурою люди не живуть. Про кіборгів він не знав нічого, але припустив, що моя органіка має активно руйнуватися, і порадив використати кріокамеру, про яку (як і про її грошовий еквівалент) «Каселона» могла тільки мріяти.

– Відчепись, апарат ще не прогрівся і глючить, – відкинула Ка-тя пропозицію капітана полікувати мене відкритим космосом. – Зробимо аналіз крові й подивимось, у чому проблема.

Вона належала до тих людей, яким обов'язково треба зачепити невідому істоту на недослідженій планеті або особисто перевірити, чому з темряви долинають несамовиті крики та звуки плазмопили.

Олександр Райс, навпаки, уникав невизначеності. Поки він потурав Ка-ті, але я знав: якщо діагност покаже щось справді небезпечне, я опинюся за бортом, а Райс натисне на жалість і вимолить прощення.

Я – техніка. Не можна забувати про це. Що б зі мною не відбувалося, хоч би як розвивався мій штучний інтелект, я – не більше ніж олюднена машина. За мною можуть плакати як за справжнім покійником, проте ніхто не ризикне життям заради багатофункціонального пристрою моделі РІК-37.

– Хіба не час обідати? – запропонував капітан. Він щосили намагався прибрати Ка-тю з медпункту, щоб звести наші контакти до мінімуму. – Я замінив картриджі у синтезаторі. Можна трохи побенкетувати.

– Мені не час, – огризнулася вона. – Натисни для себе кнопку сам.

Здається, їй трохи хотілося, щоб я порадував світ унікальною небаченою хворобою. Вона пожирала очима стовпчик прогресу на подряпаному екрані діагноста, не помічаючи, що Райс пожирає поглядом її. Чекала вердикт… Нетерпляче перетоптувалася з ноги на ногу, шкрябаючи заклепками робочого комбезу по пластиковому корпусу діагноста, і барабанила пальцями по стегнах.

Шкала заповнювалася повільно, на дев'яносто дев'яти відсотках узагалі зависла на кілька хвилин. Потім стрибнула вгору й оголосила вирок: «Не виявлено крові, придатної для дослідження».

– Це через температуру, – оптимістично заявила Катя. – Нічого, РІКу, скоро все мине.

Вона нагодувала мене жарознижувальними, замкнулась у своїй каюті і зв'язалася з якимось хлопцем на ім'я Мік, від якого вимагала зламати мене дистанційно і подивитися, що зі мною не так і як це виправити

Той Мік охоче взявся до справи. Я вже злякався, що мій антивірусний захист не спрацює, але…

– Здох ваш кібер. Або вся електроніка згоріла, або з мережевою платою біда. До нього є кабель?

Ка-тя знову поринула в інструкції.