Оксана Кісь - Українські жінки у горнилі модернізації

господарської царини, а її статус і стиль взаємин у подружжі значною мірою залежали від розмірів її особистого майна (посагу, «материзни», власних коштів) та місця проживання сім’ї. Утім, говорити про рівноцінність чоловічого і жіночого голосу в ухваленні загальногосподарських рішень та про паритетність їх прав немає підстав: чоловік і формально, і фактично діяв як голова сім’ї, власник і розпорядник основного майна родини.

Особисті стосунки у подружжі

І традиція, і право розглядали чоловіка як голову сім’ї, віддаючи в його руки значну владу над рештою членів родини. «Селянська сім’я, — повідомляв на межі XIX–XX ст. член Волинського церковно-археологічного товариства, — перебуває у безпосередньому підпорядкуванні батькові, який обговорює сімейні справи, дбає про майбутнє дітей і в разі потреби сам чинить над ними домашній суд». Пряма настанова на жіночу підлеглість у шлюбі віддзеркалена в тогочасному законодавстві Російської імперії, де сказано: «Жінка зобов’язана коритись своєму чоловікові як голові сім’ї, любити, шанувати і необмежено слухатися, всіляко йому догоджати і дбати, як господиня дому». Традиційно і Церква, і суспільна свідомість вбачала у жінці особу відносно пасивну, залежну, яка потребує чоловічої опіки та керівництва.

Гуцули і бойки — мешканці Українських Карпат — не вважали жінку рівноцінною чоловікові, про що свідчить повсякденний етикет. Іще на початку XX ст. дослідники народної культури горян спостерігали: «Коли муж і жона йдуть дорогою, то ніколи не йдуть побіч себе, тілько він іде все наперед, а вона кілька кроків за ним позаду» (Володимир Охримович), а «якщо потрібно нести якийсь тягар, то звичайно його звалюють на жінку; верхового коня звичайно використовує чоловік, в той час як жінка йде поруч пішки» (Раймунд Фрідріх Кайндль); «коли на фірі [возі] їхала, ніколи не сідала поруч з чоловіком, але на заді, бо пошіновок мусит бути» (Володимир Шухевич).

В інших регіонах у щоденному побуті українців також помітні вияви жіночої субординації: наприклад, на Чернігівщині саме чоловік вирішував, коли час обідати усій сім’ї, а під час великих святкувань (наприклад, весілля) «чоловіки сідали за головним столом, а жінки за заднім столом (…) Уважають, щоб батько попереду узяв» (Ніна Заглада). У деяких селах Слобожанщини «жінки не повинні сідати при гостях; навіть обідаючи в своїй сім’ї вона не сідає, а їсть стоячи» (Петро Іванов).

Жінка була щось нижче, ніколи не мішила си в бесіду, коли люди [чоловіки] говорять.

(Гуцульщина)

Поширеність уявлень про жінку як істоту, нерівну чоловікові, свідчать приказки, у яких жінка порівнюється з тваринами сумнівної вдачі: «Не вір жінці, як чужому собаці», «Не вір ніколи жінці, коняці й собаці», «Жінці не вір в домі, а кобилі — в дорозі», «Свинка та жінка єдин мают нрав». Під сумнів ставиться не лише відданість дружини, а й сам статус жінки стосовно чоловіка зведено до рівня домашніх тварин, яких той використовує у господарстві.

Такі погляди віддзеркалені і в тогочасній правосвідомості, яка вбачала у жінці особу неповносправну в правовому сенсі. На Бойківщині свого часу вважали, що чоловік відповідальний за поведінку дружини перед громадою. Ще у XVIII ст. суди звинувачували і карали чоловіка за негідні вчинки його дружини. На Чернігівщині та Полтавщині діяв особливий для Російської імперії закон, згідно з яким «за образи, завдані дружиною, зобов’язаний відповідати її чоловік».

Отже, по всій Україні визнаним державою, Церквою та громадою головою сім’ї був чоловік. Та чи бували такі подружжя, де лідерство належало дружині? Така ситуація могла скластися в родині, де жінці вдавалося — завдяки своєму розумові, винятковим господарським здібностям чи через інші (зокрема майнові) переваги над чоловіком — стати фактичною головою сім’ї. Селяни згадували: «Були такі віпадки, шо жінка розказувала у господарстві, а чоловік не мав слова такого. У тих віпадках це було, коли чоловік був дуже простак або до загину жінку любив» (Гуцульщина). Український фольклор рясніє оповіданнями, казками та легендами про кмітливих і хитрих жінок, яким вдавалося здобути зверхність у подружжі.

На ґанку

Натяк на те, що сценарій жіночого лідерства у родині мав шанси на існування, віднаходимо у весільному обряді: деякі його моменти мають вигляд символічно-ритуального змагання між сторонами за майбутню першість у сім’ї. У гуцулів, наприклад, сідаючи на посад, молоді зважали: хто сяде на одяг партнера — той і буде головувати. На Поліссі весільний ритуал передбачав одночасне розплітання двох кіс нареченої: завивальниці (представниці кожної з родин) робили це наввипередки, прагнучи в такий спосіб прогнозувати головування у сім’ї чоловіка чи дружини. Цікаво, що косу, яка призначалась для розплітання родині молодого, навмисне заплітали туго, з ґудзами, намагаючись наперед програмувати не лише розвиток весільних подій, а й саму роль жінки в подружжі. На Бойківщині вірили: «Якщо дівка після сватанок ішла на обзорини (оглядини) до батьків хлопця, то, переступаючи поріг хати, їй належало проговорити: Топ, дубе, мій верх буде! Як Бог над нами, так я над вами”». У Галичині, коли під час вінчання молодята ставали навколішки перед вівтарем, молода намагалася стати коліном на полу весільного вбрання нареченого, щоб згодом старшувати над ним. По всій Україні відома й інша прикмета: хто з молодят першим стане на весільний рушничок, той і буде лідером у родині. Отже, українська культура все ж припускала можливість того, що жінка може стати головою сім’ї.

Утім, подружні стосунки, у яких першість належала жінці, у народі вважали аномальними, засуджували і висміювали. Чимало приказок дорікають чоловікові, який кориться волі дружини: «Горе тобі, воле, коли тебе корова коле, — горе тобі, чоловіче, коли жінка тобі дулі тиче», «Зле там ся діє, де півень мовчить, а курка піє, — зле там і лихо, де жінка кричить, а чоловік тихо», «Муж потачка — жінці собачка» та інші. Такий чоловік інколи навіть діставав вуличне прізвисько за іменем своєї жінки. Микола Костомаров зауважував: «За народними уявленнями нема нічого більш вартого зневаги і висміювання, як чоловік, що дозволяє жінці поштурхувати собою і навіть бити себе».

Сімейні конфлікти та питання розлучення

Особливо помітна нерівноправність чоловіка та дружини в ситуації сімейного конфлікту. Подвійні стандарти,