Філіп Джордж Зімбардо - ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

джунглях Гайани, різанину в Сонґмі у В’єтнамі, жахи нацистських концентраційних таборів, катування, вчинені військовою і цивільною поліцією по всьому світу, сексуальне насилля над парафіянами з боку католицьких священиків і витончені методи шахрайства керівників скандальних корпорацій Enron і WorldCom. Урешті-решт ми побачимо, як деякі нитки, спільні для цих злодіянь, тягнуться від них до недавно відкритих зловживань щодо цивільних мешканців Іраку, ув’язнених у тюрмі Абу-Ґрейб. Завдяки дослідженням у сфері соціальної психології (насамперед завдяки експериментові, який отримав назву «Стенфордський в’язничний експеримент») ми натрапимо на одну особливо важливу нитку, яка пов’язує всі ці звірства.

ЗЛО: НЕЗМІННЕ І ВСЕРЕДИНІ НАС ЧИ МІНЛИВЕ І ПОЗА НАМИ?

Ідея, відповідно до якої хороших і поганих людей розділяє нездоланна прірва, є джерелом комфорту принаймні з двох причин. Насамперед вона породжує есенціалістичну бінарну логіку, згідно з якою Зло — це окрема сутність. Зазвичай ми сприймаємо Зло як певну якість, яка притаманна з народження одним людям і не притаманна іншим узагалі. Погане насіння в контексті розгортання доль неодмінно дає погані плоди. Ми визначаємо зло, вказуючи на дійсно жорстоких тиранів нашої епохи — Гітлера, Сталіна, Пол Пота, Іді Аміна, Саддама Хусейна та інших політичних лідерів, які організовували масові вбивства. Ми мусимо визнати й менше, не таке страшне зло в наркоторговцях, ґвалтівниках, торговцях людьми на ринку сексуальних послуг, шахраях, тих, хто обкрадає людей похилого віку і залякує наших дітей.

Окрім цього, дихотомія добро/зло знімає відповідальність із «хороших людей». Вони можуть навіть дозволити собі не задумуватися над тим, що також можуть сприяти створенню або існуванню умов, які призводять до правопорушень, злочинів, вандалізму, приниження, залякувань, зґвалтувань, тортур, терору та насильства. «Так влаштований світ, і його не змінити. Принаймні мені це не до снаги».

Альтернативна точка зору розглядає зло в рамках інкременталізму («теорії малих змін») як щось, на що спроможні ми всі у відповідних обставинах. Люди будь-коли можуть проявити різні риси (скажімо, розумові здібності, гордість, чесність чи зло). Наша природа може змінюватися залежно від переважання у нас доброї або поганої сторони. Така точка зору припускає, що ми набуваємо тих чи інших якостей на основі досвіду, цілеспрямованого розвитку або зовнішнього втручання (наприклад, коли та чи інша здатність відкриває нам нові можливості). Кажучи коротко, ми вчимося бути хорошими чи поганими, незважаючи на генетичну спадковість, особистість чи сімейну історію[12].

АЛЬТЕРНАТИВНІ КОНЦЕПЦІЇ: ДИСПОЗИЦІЙНІ, СИТУАТИВНІ ТА СИСТЕМНІ

Пара «зло як окрема сутність» й «зло як процес змін» має дзеркальну пару диспозиційні і ситуативні причини поведінки. Як нам спромогтися зрозуміти незвичну поведінку, несподівані події чи беззмістовні аномалії? Традиційний підхід спонукає нас визначити вроджені якості особи, що зумовлюють ту чи іншу поведінку (як-от: генетична спадковість, риси характеру, вдача, свобідна воля тощо). Відповідно, коли стикаємося з жорстокою поведінкою, потрібно шукати садистські риси особистості. Якщо ж ми бачимо героїчний вчинок, слід шукати гени, які відповідають за схильність до альтруїзму.

У Сполучених Штатах по передмістях нещодавно прокотилася ціла хвиля шкільних перестрілок, у яких були вбиті та поранені учні і вчителі[13]. В Англії два десятирічні хлопчаки викрали з торговельного центру дворічного Джеймі Балджера, якого потім жорстоко холоднокровно вбили. У Палестині й Іраку молоді чоловіки й жінки стають терористами-смертниками. Багато жителів Європи під час Другої світової війни переховували євреїв від нацистів, хоча знали: якщо їх спіймають, на них та їхні сім’ї чекає розстріл. Люди в багатьох країнах світу ризикують власними свободою і життям, оприлюднюючи таємну інформацію про несправедливість і аморальність можновладців. Чому?

Традиційний погляд (у вихідців з тих культур, які надають велике значення індивідуалізмові) спонукає шукати мотиви патології чи героїзму всередині людини. Сучасна психіатрія, так само як клінічна психологія, психологія особистості та психодіагностика, орієнтована на диспозиції. Більшість наших суспільних інститутів, у тому числі юридичні, медичні й релігійні, спираються саме на таку концепцію. Вони вважають, що провину, хворобу і гріх потрібно шукати всередині винного, хворого чи грішника. Пошук причин починається з питання «Хто?». Хто несе відповідальність, хто призвідник? Кого вважати винним? Хто за це поплатиться?

Соціальні психологи (наприклад, я) зазвичай уникають поривів до пошуку внутрішніх схильностей, намагаючись зрозуміти причини незвичної поведінки. Щоб знайти причину, вони вважають за краще вдатися до питання «Що?». Що саме в умовах може бути причиною певних реакцій? Що за обставини можуть впливати на формування поведінки? Що вбачали в цій ситуації дійові особи у своєму становищі? Соціальні психологи запитують, якою мірою дії людини визначаються зовнішніми чинниками, ситуативними змінними і процесами, унікальними для певної ситуації.

Між диспозиційним і ситуаційним підходами така сама різниця, як між класичною моделлю медицини й соціальною медициною. Класична модель намагається знайти джерело слабкості, хвороби чи інвалідності всередині пацієнта. Натомість фахівці з соціальної медицини стверджують, що причини захворювання містяться у навколишньому середовищі, яке створює для недуги сприятливі умови. Іноді хвора особа є кінцевим продуктом патогенних навколишніх чинників, які, якщо їм не протидіяти, вплинуть на інших людей, незважаючи на всі спроби поліпшити здоров’я окремої особи. Наприклад, у диспозиційному підході дитині, в якої виникли проблеми з навчанням, можна призначити безліч медичних і поведінкових засобів, які допоможуть їх подолати. Але дуже часто — особливо серед незаможних — на мозок дитини негативно впливає свинець, що міститься в фарбах, якими покривають стіни дешевих винайнятих квартир. Це приклад ситуаційного підходу. Ці альтернативні перспективи є не просто абстрактними варіаціями аналізу — вони ведуть до створення цілком різних шляхів вирішення особистих і соціальних проблем.

Такий аналіз важливий для всіх нас, адже в повсякденному житті ми всі — «психологи-самоуки». Ми намагаємося з’ясувати, чому люди чинять так, як чинять, і що зробити, щоб вони поводилися краще. Але в західній індивідуалістичній культурі мало хто не заражений диспозиційною упередженістю. Такі люди завжди спочатку розглядають мотиви, риси, гени і особисті патології. Більшість із нас при спробі зрозуміти поведінку інших людей схильні переоцінювати важливість диспозиційних і недооцінювати роль ситуативних характеристик.

У наступних розділах я наведу значний обсяг доказів, які врівноважать диспозиційні погляди на світ і розширять поле зору, та продемонструю, як характер людей може змінюватися під впливом потужних зовнішніх сил. Люди і ситуації зазвичай перебувають у стані динамічної взаємодії. Мабуть, і ви вважаєте свою особистість незмінною в часі та просторі. Проте це, найімовірніше, не так. Працюючи на самоті, ми поводимось інакше, ніж у команді; ми неоднакові в романтичній і в навчальній атмосфері; в колі близьких друзів і в юрбі незнайомців; за кордоном і вдома.

«МОЛОТ ВІДЬОМ» ТА ІНКВІЗИТОРСЬКА «ПРОГРАМА УТИЛІЗАЦІЇ»

Одне