Александра - Напівдоторком, Александра

4

ОЛЕКСАНДРА 

Сьогоднішній ранок був для мене напрочуд хорошим. Прокинувшись на світанку, я вдягнула спортивний костюм і вийшла на пробіжку. Це щось на кшталт ретуалу. Звичайно ж, після пробіжки мене чекав холодний душ і свіжозварена кава. Що взагалі може бути краще, аніж сидіти на балконі з чудовим видом на місто, попиваючи ароматний напій?

Закінчивши з ранковими процедурами, я сіла за блакнот, щоб подивитися, які плани в мене на сьогодні. Однак, одне дуже нахабне мурло вирішило, що весь свій час я маю витратити на нього.

- Мяяяяу...мр....- Проворкотало це чудо, потираючись об мене своєю чарівною мордочкою

- Хеппі! Ну досить вже! Не бачиш, мама зайнята.- Сказала я і обережно зпихнула кота з блокнота.

Такий розклад йому був абсолютно недовподоби, тому відбулася спроба номер два.

- Ото вже ж ти ніженка, ото вже ніженка.

Все таки, переміг Хеппі. Ну не можу я бути байдужою, коли це мале чудо починає ластитися! Хоча, малим його назвати складно, але все одно.

Вдосталь поніжившись з котом, я попленталася до гардеробної, вибрала зручний наряд і пішла одягатися на зустріч з Сесіль. Зараз, я достатньо рідко одягаю якісь сукні чи юбки, все таки в них не дуже комфортно їздити на мотоциклі. Так-так, я їжджу на цьому залізному коні. Пам'ятаю, довго не наважувалася на цей крок, однак все ж спромоглася. Я вирішила не купувати його, а перевезти з України Домінант Ніка. Він мені ближчий до душі, тим паче, що я ним вже керувала. І ось, вже три роки це мій улюблений вид транспорту.

Під'їхавши до студії Сес, я побачила дві припарковані чорні автівки прямо біля входу. Дивно..ніколи не бачила, щоб тут так паркувалися. 

Зайшовши в приміщення, далі по коридору я смутно почала чути голоси Сесіль і якогось чоловіка. Ситуація стає ще дивнішою.

- Сесіль, ти не розумієш...

- А мені і не треба, Даміане! Я сказала ні!- Перервала вона його на півслові.

- Але ж батько..він твоя кров! Ти не можеш ось так просто...

- Сім'я не обмежується кров'ю. А після того, що зробив мій брат, я ні чути, ні бачити його не бажаю!

- Але ж...

-Доброго дня...- Подала признаки своєї присутності я.

Перше, що я побачила зайшовши, була широченна спина і чорна потилиця. Коли чоловік обернувся, я змогла його роздивитись краще. Смаглява шківа, неслухняне кучеряве волосся, різкі риси обличча, і ніби, хижий погляд, котрим він мене зміряв з голови до ніг.

- Доброго, Алекс. Проходь.- Даміане, наша аудієнція закінчена. Скажеш Лорецо, що мій дурний характер знову взяв верх.

- Що це за чудо таке?- Раптом заговорив по іспанськи чоловік, вказуючи на мене.

Ха-ха, певно думає, що я його не розумію. Ну-ну..

- Багряна троянда.

- Вона?!

- А що вас так дивує, чоловіче?- Звернулася до нього по іспанськи. О, як же смішно було споглядати за виразом його обличча, коли він зрозумів, що я розуміла все, що він каже.

- Якось не так я вас уявляв..Проте, я великий шанувальник вашого мистецтва. Ви з першої ноти підкорили мене.- Знову перейшов на італійську чоловік.

- А ви, з вашим невіглаством, з точністю до навпаки.

Він явно очікував, що після його лестних слів, я розтечуся, як морозиво на сонці. Але мене красивою зовнішністю і підвішаним язиком не купиш.

- Пробачте мене, за мою грубість. Дозвольте спокутувати свою провину спільною вечерею?

- Даміане! Я тобі сказала, аудієнція закінчена. Ти можеш бути вільний!- Різко прошипіла крізь зуби Сесіль.

- Так що? Ви згодні?- Не звертаючи уваги на репліку, продовжив Даміан.

- Нажаль, мушу відмовитись

- Не скажите в чому причина?

- Небажання. Вас задовільнить така відповідь?

На це він нічого не відповів, лиш посміхнувся і мовчки вийшов з кабінету. Ой не сподобався мені той оскал, ой не сподобався...

Повернувшись обличчам до Сесіль, побачила що жінка важко сіла на крісло.

- Вибач, за цей спектакль, Алексо.. Зустріч з сім'єю завжди для мене проходить дуже важко.

- Та нічого страшного Сес, всяке буває. А хто це був якщо, не секрет?

- Мій племінник, Даміан.

- Такий дорослий.... Я спочатку взагалі подумала, що це твій чоловік. Проте, якщо хочеш, можеш не розказувати

-Та тут і розказувати, в принципі, нічого. Даміан син мого старшого брата і прийшов, щоб запросити мене на сімейний вечір в честь передачі компанії мого брата, йому.

-Я так розумію, ти їхати не хочеш?

- В мене не дуже хороші стосунки з сім'єю. Давні справи, скажімо так.

- Сесіль, можливо я лізу не в свої справи, проте, подумай над цим запрошенням. Все таки, це твоя сім'я. Я б все на світі віддала, щоб провести хоча б декілька хвилин зі своїми близькими

Жінка довго мовчала, наполегливо думаючи про щось, а потім промовила

- А ти не хочеш піти разом зі мною?

- Думаю, моя присутність буде там не зовсім доречною...Все ж таки це сімейний вечір.

- О, не хвилюйся, це лише формальність. Знаючи свого брата, впевнена, там буде цілий прийом. Тому, ти будеш зі мною, як спеціальний гість.

- Ну, якщо так, то я згодна, аби тобі комфортно було. Коли буде цей прийом?

- Завтра, о шостій вечора. Я за тобою заїду.

- Окей, тоді я буду готова.

.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍