LesykLab - Дивла. Серія книг, LesykLab

– Привіт усім! – звернулася Єва до численної переддверної спільноти. - Вибачте, що давно вас не відвідувала. Зайнята була – тренування і таке інше. Ну, як ви тут?

Іграшки не відповіли.

– Добре. Добре, – кивнула Єва. – А як я? Так нормально… здається. - Вона продемонструвала їм заклеєний великий палець. - Порізалася, бачите? Та нічого, все гаразд. Дякую, що спитали. Це я готувала вечерю. Ні-ні, не хвилюйтеся, все загоїться. - Вона потерла великим пальцем об вказівний. – А сьогодні я ганебно завалила іспит із розведення вогню. Мене вкусила змія, і я померла. Уявляєте? - Безмовна аудиторія продовжувала витріщатися на неї. Єва скривилася: - Знаю, знаю. Схоже, Матр зовсім і не хотіла, щоб я здала цей тест, і навмисне зміюку туди підсунула, - загалом, я здохла. Думала вона психанет! – хихикнула Єва. Глухий смішок відбився від вологих стін, що оточували її. Дівчинка зітхнула і сіла в тіні за межами освітленого омніподом кола. Опустивши очі, вона меланхолійно продовжила: - Що мені робити, хлопці? Я ж не спеціально завалюю ці іспити. Мені хочеться їх здати. У сенсі, чим швидше я впораюся, тим швидше виберуся звідси ... Вибачте. Звичайно, ви маєте рацію - ми виберемося звідси. - Єва підняла очі на блискучі у світлі омніпода обличчя своїх старих іграшок. – Просто… Мені просто хочеться знайти друзів. Не те, щоб ви, хлопці, – погані друзі, нічого такого. Але самі знаєте ... - Єва підчепила нитку кліматканини, що стирчить з носка. – Хочеться зустрітися з людьми… з такими, як я.

Раптом з боку Притулку пролунав приглушений звук, що бахав, від якого завібрували стіни. Єва замовкла і прислухалася… але все начебто стихло. Вона знову звернулася до іграшок:

- Що? Ні. Завтра мені доведеться знову проходити тест на знання базових навичок виживання. Базові навички! Матр взагалі не хоче мене нікуди випускати. Це нечесно. - Єва витягла з сумки аркуш електропаперу. Рядки, що блідо світяться, замерехтіли в темряві. Вона обережно сунула лист у маленький заношений кедбот, що вірно стоїть на посту пліч-о-пліч із побратимом неподалік м'яких іграшок. - І вгадайте, про що буде цей тест! Про все, що тут написано. Хотіла, щоб у вас також був цей список.

Погляд Єви впав на невеликий тонкий предмет, захований у середині суворо організованої колекції. Вона дбайливо витягла його і ретельно оглянула: почорнілий, обламаний плаский шматок незнайомого матеріалу – нічого подібного їй не доводилося навіть тримати в руках. Знайшовши його рік тому, вона за допомогою омніпода намагалася з'ясувати, що це, але прилад дійшов марного висновку: «Інформації недостатньо, не вистачає даних для ідентифікації». Єва припустила, що це, напевно, шматочок якоїсь незрозумілої плитки чи панельки, можливо, щось на кшталт таблички чи покажчика – тому квадратної форми. На цій плоскій штуці застигло зображення (зламано – більше не рухається): маленька дівчинка, яку тримають за руки якийсь робот та дорослий.

Єдиний предмет у таємній колекції Єви, який не походив від Матр.

Єдиний предмет її таємної колекції, не ідентифікований омніподом.

Предмет, залишений їй якоюсь іншою людською істотою тут, поруч із запечатаними дверима.

Доказ.

Вона не могла до ладу розібрати, що за дорослий зображений на картинці. Особи на обвугленому краю видно не було. Однак на цьому зіпсованому шматку загадкової плитки виднілися дві літери: «Л» та «а». До того ж, потім Єва знайшла ще один маленький шматочок цього пазла і приклеїла його до верхнього краю. Там теж збереглися витончені літери – «Див».

Так Єва і називала незрозумілий предмет - "Здивувала". Вона все вдивлялася і вдивлялася в картинку, тримаючи її в руках. Дівчинка посміхалася. Робот усміхався. Єва була впевнена, що й дорослий теж усміхався. І так вони разом крокували квітучим луком. Як одне ціле. Як друзі. Які вийшли розвідати, що там, у лісі нагорі. Але робот Єви не дозволяє їй нічого вивчати. Вона взагалі не хоче, щоб Єва покидала Притулок.

Притулок, пов'язаний із іншим Притулком.

Притулок, пов'язаний з багатьма іншими сховищами.

Єва ж бачила «всезнаючий» архітектурний план.

Однак подібно до дверей прямо перед нею, за якою знаходився примикаючий Притулок, всі інші такі двері були для Єви зачинені.

- Поняття не маю, чому Матр не хоче, щоб у мене були друзі, - сказала Єва вголос і поклала ДивЛу на місце. – Але про ДивЛу чи про нас з вами вона нізащо не дізнається… чи дізнається, але коли вже буде надто пізно.

Піднявши омніпод з підлоги, Єва висвітлила колекцію нерухомих речей. М'яке сяйво почергово вихоплювало з темряви їхні порожні обличчя. Вона затрималася на одному, що належить пошарпаній ляльці Бібу.

- Я тобі теж пластир принесла, - повідомила Єва, розриваючи упаковку зубами і прикладаючи пластир на засмажену лялькову лапку. – Не хочу, щоб ти підхопила інфекцію, коли ми виберемося звідси.

Тільки вона встала, щоб вирушити в дорогу назад, як весь Притулок струсонула жахлива ударна хвиля. Хмара пилу огорнула Єву Дев'ять, і гора уламків посипалася зі стелі коридору просто на дівчинку.

Глава 4. Бум!

Промінь шалено витанцьовував по стінах і стелі таємного коридору, поки Єва мчала назад у Притулок. Тільки вона активувала пульт керування дверима, як стіни знову з гуркотом струснулися, тож вона запнулась об поріг люка і буквально ввалилася в складське приміщення. Стелажі тремтіли при кожному новому гуркоті «грому», кілька ємностей з дезінфікуючим засобом шльопнули на підлогу. Тримаючись за полиці, Єва пробиралася в передню частину приміщення – і тут перегородка з шипінням від'їхала убік. У дверях стояла Матр.