Володимир Володимирович Рафеєнко - Мондеґрін

знак добрий. Переселенців тут не те щоб боялися, але вважали за чужинців, ставилися зневажливо. У газетах саме в той час, коли він сюди прибув, з’являлося багато переконливих статей, автори яких докладно та з голими фактами в руках доводили, що кожен переселенець — це таємне, приховане, але цілком сформоване зло, придатне тільки для того, щоби з ним боротися, виявляючи таким чином міцність українського духу та святе прагнення нації до волі й свободи. Переселенець із Донбасу міг бути сепаратистом, росіянином, дебілом, крадієм, кишеньковим злодієм, торбохватом, вікнолазом, котолюбом, котолупом, а може, й котохватом. У нього могли виявитися рідні у Москві, алкоголізм, лишаї та пристрасть до чеховської драматургії. Ясно, що континентальна, природно добра та ясноока Україна повинна була захищати себе від цієї навали, від так званої та вельми сумнівної різноманітності власного культурного простору. І захищала, як могла.

Квартиру й роботу знайти було важко. Але Габі підфартило. Спочатку, поки залишалися заощадження, він відпрацьовував свій переселенський хліб у газетах і часописах міста. А коли гроші вийшли і стало ясно, що суцільною філософією в цьому місті не прогодуватися, знайшлася робота у супермаркеті «Красиве і Корисне». Кандидат наук був призначений підсобним у двох відділах — солодощів та овочевому. Тобто мав професійно спостерігати за картоплею, капустою, цибулею, огірками і томатами, цукровим буряком, цукровою пудрою, цукровим діабетом, шоколадом, лікерними цукерками та повсякчасним і побутовим рошеном українського народу. Зранку, по обіді та ввечері він повинен був регулярно доправляти возиком овочі й цукор до відділів, викладати їх і відповідати за те, щоб вони там завжди малися в достатній кількості.

Супермаркет був високий, як Свята Софія Константинопольська. Його висота дорівнювала шістдесяти метрам, а діаметр центрального купола, що у сонячні дні кидав свій хрест прямо у відділ овочів та фруктів, становив майже двадцять п’ять. Робота була не дуже оплачувана, але іноді дозволялося взяти додому пакет чи навіть два не дуже свіжих овочів та трішки солодкого цукру, змоченого сльозами невидимого в Києві українського народу.

Головний менеджер усілякої бакалії та рослинного світу, колишній капітан-афганець Петров Пеця Петрович був людиною дуже розвинутою в метафізичному сенсі. Постійно злегка нетверезий, але добре одягнутий, увічливий і україномовний, він став для Габи взірцем європейської коректності й одночасно громадянського спротиву системі. Найприємнішою рисою в цьому чоловікові була його природна релігійність, не затьмарена конфесійними забобонами. Саме вона допомогла працівникам супермаркету обрати вірний шлях до перемоги, коли в овочевому відділі та бакалії були знайдені ознаки життєдіяльності синантропних видів Rattus та Erinaceus europaeus, представників Sus domestica, як без них, прекрасних, Felis silvestris catus, Canis lupus familiaris та всіляких інших тварин.

Але спочатку був помічений Rattus. Власне, саме його сліди змусили Габу та Пецю Петровича бити тривогу. Які то були сліди? Ясно, що не послід. Звідкіля з’явитися посліду в пристойному супермаркеті? Вони ж будуються так, що жодне живе створіння не зможе безкарно пролізти туди, щоб похарчуватися досхочу і провести кілька днів у святій релаксації та зануренні у власний всесвіт. Тому сліди, що їх спочатку знайшов Пейрулино, а потім і Габа, були цілком метафізичні, а такі, певна річ, просто за визначенням побачити може не всяка людина. І, звісно, не кожна зможе обрати правильний напрямок руху в цій ситуації.

Що таке Rattus? Загалом нічого особливо страшного. Про це вам кожен біолог скаже. Домен — Еукаріоти, Царство — Тварини, Тип — Хордові, Клас — Ссавці, Загін — Гризуни. Але ті щури, що почали заходити в «Красиве і Корисне», зовні майже нічим не відрізнялися від пересічних українських громадян. Такі ж самі люди, тільки щури. Вирізняли їх, може, лише підвищена холеричність у поведінці, іноді старанно прихована, а проте очевидна агресивність і невибагливість у засобах передавання інформації. Щоб побачити щура в людині, треба уважно придивитися до його відображення у дзеркалі, коли він не знає, що ти на нього дивишся. Але, якщо говорити серйозно, іноді цілком вистачає просто перекинутися з ним словом-двома, зайти на його сторінку у фейсбуці, торкнутися мовного питання чи запитати, чий Крим.

Габа в той час, коли до нього почала приходити КБ, став бачити справжню сутність людей, просто проходячи зі своїм візочком важкий духовний шлях між Сциллою та Харибдою, між цукром і картоплею. Йому не заважав їхній надзвичайний інтелект або, скажімо, автівки останніх моделей та триповерхові квартири в клубних будинках із терасами, з яких відкривався приголомшливий вид на центр Києва. Він їх бачив, ну, як ми з вами зараз один одного, — внутрішнім тихим оком. І посміхався тихенько, розуміючи, що не тільки задля вивчення мови послав його Всесвіт у столицю України, а ще й для боротьби та, ясна річ, майбутньої перемоги.

Першою думкою двох товаришів по спротиву — невгомонного Петра Петракіса та Габи — було сповістити керівництво про щурів, але як ти розкажеш директорові про них.

— Ось, — скажеш, — зайшла родина. На перший погляд, нормальні люди, але між собою говорили вони дивною мовою, що більше нагадувала щурячу.

Директор подивиться на тебе уважно й запитає:

— А як ти, Петрусьо, знаєш, що це була саме щуряча мова? Чому не теляча? Не собача чи котяча? І загалом, звідкіля в тобі таке глибоке занурення у тваринний всесвіт? Чи, може, — зауважить він, — ви з Габою два великі пророки: ти, Пеця, скажімо, Дауд, а він, твій протеже, Сулейман?

***

Пьотрек трішечки розгубився, потер долонями скроні, подивився на спохмурнілого Габу.

— Ні, а до чого взагалі тут Дауд і Сулейман?

— А до того, — запалив сигаретку директор, налив у склянку трішечки віскі й простягнув Петру Петровичу (похмелися, мій хороший), — що саме до Сулеймана чи, якщо бажаєш, Соломона, воїни були скликані з числа джинів, людей і птахів. Та потім були розділені на бойові порядки.

— Справді, — трішечки здивувався Габа, — люди й птахи?

— І джини, — завірив директор. — Річ у тому, малята, що тваринам, тим більше таким прекрасним, як птахи, притаманні й почуття, і певні трудові навички. На жаль, — зітхнув він, — вони не настільки розвинені, щоб змусити їх дотримуватися законів шаріату.

— Дійсно, шкода, — замислився Піт і одним ковтком випив півсклянки віскі.

— Думаю, змусити можна було б, — додав Габа, — але якщо це християнський ворон, то хай уже він буде греко-католиком, католиком чи про біду православним? Він може бути, зрештою, прихожанином вірменської чи англіканської церкви (Ой ворони чорненькі, чого ви крячете? Складне питання, між іншим), іудеєм чи протестантом. Чом би й ні? (Крумкнув ворон невермор.) Київ — це ж Єршалаїм Європи чи не Єршалаїм?

— Єршалаїм,