Vasyl Shyrman - Домовик коляди, Vasyl Shyrman

Випадок

Що повільніше? Що повторити? Ви записуєте?
Не буду я повторювати! То не інструкція.
Ви якісь дивні! То рецепт дай, то що на столі було, тепер заговір їм продиктуй. Треба було слухати, а не пошепки щось там між собою гомоніти.

Отже, рік після того я дійсно був, як пан. Усе, що не почну, — усе до ладу. Урожай був такий, що погріб довелося розширювати. Ще й на базарчику дещо продав. Такий не великий заробіток, але мені з Ларі та домовиком вистачило б.

Ремесло також приносило статки. Ось, ложки ріжу та тарілки з дерева роблю. Хто ще не має моїх виробів тут у селі? А скільки вже замовлень, що не встигаю!

Вірите, чи ні, а відколи я здружився з домовиком, усе стало складатися до ладу.

Чому я вас сюди позвав? Розповісти про новину? Зачекайте ще трохи! Ось свято, то я ділюся тим, що маю, і пригощаю Колядою.
Що, хіба вечеря була не смачна? Чого тобі так крутить, аж йорзаєш на стільці?
Ти попу віриш? А мені не віриш! То всі знають, що він брехун! Кому вірити? Мені зазвичай! Вір тому, хто правду каже, а не брехуну. Отож, мовчи і слухай, бо зараз найцікавіше буде.

Одного разу, коли я порався на городі, хилитаючись на лопаті туди-сюди, почув, як Ларі, який теж без лопати, нарив ямок, а я саме закопував назад.

Та ні! Картоплю посадили, і йому так сподобалось, що він із весни допомагав мені — то посадити, то відкопати, і приносив назад у погріб. Він був радий, що знайшов, а я — що закопав знову. От така забавка.

Чую, мій пес біля воріт розривається.

— Чужа-чужа-чужа! Не лізь, укушу-вкушу-вкушу!

— Ти на кого там так визвірився, охоронцю?

— Добрий день, Івану! — почув я за тином співучий голос.

Пес замовк та почав крутити головою із цікавості. Хто ж там? Відчиняю хвіртку, а там стоїть жіночка, наче підліток: не висока, миловидна й усміхнена.
— Здоровенькі були, пані! — усе, що зміг вимовити я.

— Доброго дня, пане Іван! — відповіла красуня. — Мене звуть Дарина, я ваша сусідка, напевно.

— Це сусідка з лівої чи з правої сторони? — поцікавився я, вказуючи руками.

— Он із тієї хати, — вказала вона в інший бік, де моя огородина єдналася із сусідською, а хата була за нею.

— То чим я можу вам зарадити?

— Мені підказали добрі люди, що ви можете допомогти, бо ви майстер на всі руки.

— Брешуть люди!

— Чому це?

— Бо я швидше на всю голову! — спробував я пожартувати.

— Ах-ха-ха-ха! — розсміялася вона. — То вірно сказали, що ви гуморист. Ви зможете мені допомогти?

— Це залежить, пані Дарино, у чому допомогти. Наприклад, якщо ви вареники не одужаєте самі з’їсти, ми з Ларі вам допоможемо. Так, Ларі?

Споглядаючи на неї, потім на мене, пес висолопив язика й почав радісно хекати, особливо на слові "вареники".

— То не проблема! Вареники будуть, якщо допоможете, — усміхаючись відповіла співуча жінка.

— Ну ходімо подивимось, чим можемо вам допомогти. Ларі, разом! — покликав я свого помічника.

— А він як? Чемний пес! — збентежилася панянка.

— Який пес? — запитав я у свого хвостатого.

— Чемний-чемний-чемний! — відповів він радісним гавканням та вилянням хвоста.

— А ви що, боїтеся собак?

— Навпаки! У мене є німецька чорна вівчарка, на ім'я Мара. Я не знаю, як вони будуть контактувати.

— От зараз і подивимось! Дівчинка з хлопчиком завжди знайдуть спільну мову. Вірно, Ларі?

— Так-так-так! — підтвердив вельми задоволений пес.

Так ми познайомилися, і наші собаки також. Дарині потрібні були чоловічі руки, щоб усе зробити до ладу в помешканні й не тільки… Можливо, я не на всі руки майстер, як про мене пліткують, але те, що вони з плечей, а не з дупи — то вірно.

Що про неї вам розповісти, ви всі її знаєте. Ось пиріжки ви їсте, чиї? Як гадаєте? А вареники, які вона робить на пару! У-у-у! Біля печі, як справно керується, наче не городянка, а все життя жила в селі.

Так от, шановні мої гості, а тепер головна новина!

— Пані Дарина! Будь моєю дружиною! Виходь за мене заміж! — протягуючи обручку, мовив я.

— Я згодна, пане Іване! — своїм співочим колядницьким голосом відповіла Дарина.

— Будьмо! Довгі роки щастя вам! — вигукнули всі.

— Щастя-щастя-щастя! — підтримали в один голос вівчарики.

— Хай буде так! — вигукнув домовик і кинув рогача на когось.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍