Стів Маккартер - Руйнуючи долі, Стів Маккартер

- Зв'яжу. Але лише твоїм словом. - Древен секунду помовчав. - Якщо ти підеш зі мною, то зможеш спробувати свої сили у поліоті. Ти дізнаєшся, чи є в тебе здібності до алхімії. Якщо є, то ти зможеш стати таким же великим, яким був сам Алхіміст. Або ти можеш підняти галас і мені доведеться тікати. Тоді ти повернешся додому. Побачишся зі своїм батьком та мачухою. Будеш і надалі стирати свої руки до крові, працюючи в полі і прибираючи гній із загонів тварин. А, знаєш, що ще на тебе чекає, якщо ти повернешся додому? Ти все життя будеш собі дорікати в тому, що, коли тобі випав шанс чогось досягти, ти ним не скористався. Ти день за днем будеш тільки й думати про те, як би все могло скластися, якби ти виявився трохи сміливішим. Як би твій батько пишався тобою, дізнайся він, що ти став алхімістом. Йому б не довелося більше працювати на полях. І твої брати могли б собі дозволити краще життя, ніж вони мають зараз.

Древен замовк. Він безмовно взяв миску і подав її Старшому. Потім узяв іншу і взявся їсти. Трапеза пройшла в похмурому мовчанні. Старший давно ухвалив для себе рішення. Тепер він це усвідомив. Так, він виявився тут найогиднішим способом із усіх можливих. Але він був тут. Такого шансу більше ніколи йому не вхопити. Алхімістом можна стати лише один раз у житті. Поліоти не беруть дітей після десяти років на навчання. Або зараз, або ніколи. Всі ті незліченні битви, що він проживав вечір за вечором, перемоги над Химерницями, капітуляції цілих армій амаліонів перед його здібностями, все це стояло зараз перед очима. Саме зараз крізь дерева бачив Старший верхні поверхи всіх своїх фантазій. І це рішення далося йому напрочуд легко. Здавалося, що ніякого іншого не існувало зовсім. Але йому не подобався інший момент — як він повинен поводитися з Древеном? Адже, з одного боку, той його вкрав і має за це отримати суворе покарання. З іншого, – дає йому шанс на інше життя. Не на існування, а на життя. Повноцінне, захоплююче та повне пригод!

- І як мені до тебе ставиться? - щиро запитав Старший.

- Як до хорошого друга. З яким ти розлучишся назавжди.

Древен взявся за свою бороду і з болючим виразом обличчя відклеїв її від обличчя. Старший ахнув.

- Так, мені довелося підготуватися. Останні півроку я носив бороду лише для того, щоб мене таким запам'ятали. Тепер вона мені не потрібна.

- Але навіщо це все? Батько все одно знає, хто ти такий. Він повідомить владу. - дивувався хлопчик.

- Всі ці запобіжні заходи не для того, щоб мене не знайшли. Вони для того, щоб тебе не знайшли. Якщо підніметься скандал і поліот побачить, що один із їхніх учнів у ньому замішаний, то тебе відразу виключать. А щодо мене… Я свій вибір зробив уже давно. Ще коли сестрі пообіцяв. - він притих. - У тебе її риси обличчя. Дивлюсь на тебе, а бачу її.

Древен похитав головою і витер око.

- Я піду з країни. Такою є моя ціна. Дивись, щоб я її заплатив недаремно. - сказав Древен, розтріпавши волосся на голові Старшого. - Ну, так що, будеш добре поводитися в місті?

Старший кивнув, доїдаючи сніданок. Незабаром вони зібрали посуд, вичистивши казанок, миски та ложки листям. Води поблизу, придатної для цієї справи, не знайшлося.

- А навіщо нам у місто? - поцікавився хлопчик.

- А як ти ще потрапиш у поліот? Це дивитись на нього звідси близько. Але дороги навпростець до нього немає. Там лише болота. Єдиний шлях до нього – через місто. Та й речей тобі треба було б прикупити нормальних.

Старший оглянув себе. Що у його одязі Древен вбачав не нормальним? Чорні штани. Вони без дірок – мати зашила всі. І ті, що з’являлися на колінах, і знизу, коли він зачепився і роздер одну штанину. Кишень не було, замість них у тих місцях виднілися латки. Нормальні штани. Такі ще й Середньому дістануться. А якщо той носитиме їх з розумом і берегтиме, то Молодший буде цьому тільки радий.

- Ні, навіть не дивися на них так. Викинемо в смітник. - помітив його погляд Древен.

Напруга між ними спала. Можливо, Старший чинить неправильно, добровільно слідуючи за своїм викрадачем, але він намагався про це не думати. Усі його думки були зайняті поліотом. Місцем, яке зробить із нього алхіміста.

Коли вони нарешті увійшли до міста, очі у Старшого розбігалися. Тут знаходилися такі високі будинки. Деякі по два поверхи. Всі з каменю. На дахах майоріла черепиця. Червона, жовта, синя. Парканів ніде не видно. Будинки стояли вздовж вулиць та сходами виходили прямо туди, де ходять драйтли. Для Старшого все це було незвично. Він помітив якийсь будинок, біля якого практично вся стіна була скляною. І за нею виставлено на огляд сто різновидів хліба. Чорний, білий, сірий, круглий, цеглиною, з присипками. Біля кожного стояла табличка з якимись літерами.

- Це... хлібопекарня? - запитав Старший.

- Ні, це крамниця. Мабуть, її господар сам пече хліб, але це не пекарня. Пекарня або поряд, або з іншого боку будівлі. Хочеш зайти? - Древен подивився на хлопчика і запитально підняв брову.

Крамниця зсередини виявилася ще кращою, ніж зовні. Як там пахло! Як тільки Старший переступив поріг, запах свіжого хліба вдарив йому в голову. Він навіть прикрив очі, принюхуючись. Древен легенько його підштовхнув, щоб хлопець розгублено не стояв на проході. Вони неквапливо проходили крамницею, розглядаючи всі ці дива і час від часу штовхаючись з іншими відвідувачами. Древен показав пальцем на якусь довгу трубку з тіста. Як вона правильно називається, Старший не знав.

- Що там написано, скільки вона коштує? - запитав Древен, займаючи місце в черзі до продавця.

Старший лише плечима знизав. Древен на мить посірів. Він підійшов до трубки і потім знову став у чергу. Старший приєднався до нього. За п'ять хвилин вони вийшли з магазину. Старший щодуху уплітав ласощі. Солодка. З кремом усередині. Нічого смачнішого він ще не їв.

- Не поспішай, бо подавишся. Ніхто в тебе її не забере. - посміхнувся Древен.

Далі вони пішли повільно, щоб Старший, не поспішаючи, з'їв усю смакоту. Всю дорогу хлопець водив головою з одного боку вулиці на другий. Великі будинки, багато скла, багато людей. Красиві різнокольорові вивіски. Звідусіль доносився шум. Але дещо привернуло увагу Старшого сильніше за все інше. Так сильно, що він, навіть, зупинився. Древен помітив здивовані очі хлопчика і простежив за його поглядом.