Володимир Пірогов - Сад кісток, Володимир Пірогов

— Я просто прибережу його для тебе, — Роза поклала медальйон до кишені, — коли це все скінчиться, люба, коли ти триматимеш на руках свого малюка, я поверну його на твою шию.

Аурнія посміхнулась:

— Якби ж це тільки могло статися.

— Це неодмінно станеться.

Дзвін, що віддалявся, сповіщав про те, що священник завершив свій обряд над Бернадеттою, яка помирала, а сестра Робінсон поспішала прибрати завісу й приготуватися до прийому нових відвідувачів, які щойно прибули.

Усі у приміщенні замовкли в очікуванні, коли доктор Честер Крауч увійшов до материнської палати. Сьогодні його супроводжували старша медсестра лікарні міс Аґнес Пул та четверо студентів-медиків. Доктор Крауч розпочав обхід з першого ліжка, де лежала жінка, яка прибула лише цього ранку після того, як два дні марно намагалася народити вдома. Студенти вишукувалися півколом і спостерігали, як доктор прослизнув рукою під ковдру й почав обережно обстежувати пацієнтку. Вона скрикнула від болю, коли він проник глибоко між її стегнами. Доктор витяг руку, із пальців стікала кров.

— Рушник, — сказав він, і сестра Пул миттєво виконала вимогу. Витерши руку, він звернувся до студентів:

— Пацієнтка не прогресує. Голова дитини залишається у тому ж положенні, а шийка матки недостатньо розширилася. Як слід вчинити у цьому конкретному випадку? Ви, містере Кінгстон! Що можете сказати?

Містер Кінгстон, ставний і франтувато вдягнений юнак, відповів без вагань:

— Я б порекомендував ріжки із чаєм сушонг.

— Добре. Що ще можна зробити? — доктор Крауч подивився на найнижчого з чотирьох студентів, подібного до ельфа, з великими вухами. — Містере Голмс?

— Я б спробував проносне, щоб стимулювати перейми, — швидко відповів містер Голмс.

— Добре. А ви, містере Лекевей? — доктор Крауч повернувся до світловолосого чоловіка, чиє налякане обличчя миттєво почервоніло. — Що ще ми можемо зробити?

— Ну, я... це...

— Це ваша пацієнтка. Як ви вчините?

— Я поміркую над цим.

— «Поміркую над цим»?! Ваш дід і батько були лікарями! Ваш дядько — декан у медичному коледжі. Ви маєте більший стосунок до медичних наук, ніж будь-хто з ваших одногрупників. Нумо, містере Лекевей! Невже ви нічого не додасте?

Безпорадний юнак похитав головою.

— Мені шкода, сер.

Доктор Крауч зітхнув і повернувся до четвертого студента, високого чорнявого юнака.

— Ваша черга, містере Маршалл. Що ще можна вдіяти у цій ситуації? Пацієнтка у пологах, які не прогресують.

Студент сказав:

— Я б порадив їй сидіти або стояти. Також, якщо вона у змозі, ходити відділенням.

— Що ще?

— Це єдиний додатковий метод, який я вважаю доречним.

— Як щодо кровопускання?

Студент трохи помовчав і неквапом промовив:

— Я не впевнений у його ефективності.

Доктор Крауч здивовано засміявся:

— Ви, ви не впевнені?

— На фермі, де я ріс, я експериментував із кровопусканням і застосуванням банок. З ними я втратив стільки ж телят, як і без них.

— На фермі? Ви говорите про кровопускання коровам?

— І свиням.

Сестра Агнес Пул не стримала сміху.

— Ми тут маємо справу з людьми, а не з тваринами, містере Маршалл, — сказав доктор Крауч. — Лікувальне кровопускання, і я це знаю з власного досвіду, цілком ефективне для полегшення болю. Воно розслабляє пацієнтку достатньо, щоб шийка матки розширилася належним чином. Якщо ріжки та проносне не подіють, я, певна річ, зроблю пацієнтці кровопускання, — він повернув брудний рушник сестрі Пул і рушив до ліжка Бернадепи.

— Що з цією? — запитав він.

— Хоча гарячка слабшає, — відповіла сестра Пул, — спорожнення стали гнійними, вона провела ніч у муках.

Доктор Крауч знову сягнув рукою під ковдру, щоб пальпувати внутрішні органи. Бернадетта слабо застогнала.

— Так, її шкіра доволі холодна, — погодився він, — але у цьому випадку... чи вживала вона морфін?

— Кілька разів, сер. За вашим наказом.

Доктор витяг руку з-під ковдри, на пальцях блищав жовтуватий слиз, а сестра подала йому той самий брудний рушник.

— Продовжуйте давати морфін, — сказав він тихо, — їй потрібен спокій.

Це прозвучало як смертний вирок.

Ліжко за ліжком, пацієнтка за пацієнткою, доктор Крауч продовжував свій обхід. Коли дістався ліжка Аурнії, рушник, яким він витирав руки, був просякнутий кров’ю.

Роза підвелася, щоб привітати його: «Докторе Крауч!»

Він невдоволено подивився на неї:

— А ви міс...

— Конноллі, — підказала Роза, здивована тим, що цей чоловік досі не запам’ятав її ім’я. Саме вона запросила його до їхнього тимчасового житла, де Аурнія день і ніч марно намагалася народити. Роза була поруч із сестрою кожного разу, коли доктор Крауч відвідував її, але кожного разу, коли вони зустрічалися, він був спантеличеним. Але тоді він не дивився на неї по-справжньому, вона була просто черговою жінкою, не вартою зайвого погляду.

Він переключив увагу на сестру Пул.

— Як прогресує ця пацієнтка?

— Здається, проносне, яке ви виписали минулого вечора, сьогодні поліпшило якість перейм. Але вона не виконує ваші вказівки — не зводиться з ліжка і не ходить палатою.

Витріщившись на сестру Пул, Роза ледь стримала язика. Ходити палатою? Чи вони показилися? За останні п’ять днів Роза спостерігала, як Аурнія дедалі слабшає. Звісно, сестра Пул могла б побачити, що її сестрі важко навіть сісти, не кажучи вже про ходьбу. Але ж медсестра навіть не дивилася на Аурнію, її шанобливий погляд був прикутий до доктора Крауча. Він занурив руку під ковдру, і, коли сягнув пологових шляхів, Аурнія так застогнала від страшенного болю, що Роза насилу втрималася, щоб не відтягти лікаря від сестри.

Він випрямився і подивився на сестру Пул.

— Також амніотичний мішок розірваний, але шийка матки ще недостатньо розширена, — доктор витер руки огидним рушником, — скільки вже днів?

—