Вероніка Вієрі, Михайло Мішин - Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин

- Мені потрібно терміново відплисти у справах, - сказала вона королю і королеві. Мій учитель в небезпеці. Я їду йому на допомогу.

Потім, звертаючись до королеви, мовила:

- Ваша Величносте, з паростка вже з’явився маленький бутон. У Мейоллі народжується диво. Я знаю, що ви з королем Петронієм оберігатимете його від лихого ока і жадібних рук. Прошу вас, у мою відсутність попіклуйтеся про квітку. Поливайте її водою з того джерела, над яким я прочитаю спеціальне замовляння. Квітка вже й тепер несе в собі велику силу, але потребує догляду. Після мого від’їзду берегинею Квітки Життя будете ви.

Наступний потік думок приніс спогади, які Артуру й досі боліли і яких він намагався дотепер уникати. Трагедія сталася через кілька місяців після раптового від’їзду Віоли. Він знову побачив себе у маминій спальні біля вбитого горем безпорадного батька, чув його розмову з Вінченцою, місцевою знахаркою:

- Заради всього святого, скажи, чому?! Що таке з нею трапилось, що вона так раптово і швидко згасла?! - здавалось, батько ледве тямив себе від горя.

Вінченца підійшла до Петронія, даючи йому склянку з якимось напоєм.

- Випийте цей напій, Ваша Величносте, він заспокоїть вас, - сказала вона.

Знахарка підійшла до Петронія впритул, подивилась на нього своїм спокійним і глибоким поглядом виразних зелених очей.

Петроній взяв склянку у неї з рук і випив, мов слухняна дитина. Потім пішов і сів біля ліжка королеви, мовчки схиливши голову.

Вінченца підійшла до Артура, обійняла його. Хлопцю здалося, що від її погляду, те сталеве кільце, що стиснуло йому все всередині, послабшало. Лікарка лагідно торкнулась його чола і запитала:

- Я чула вже про той рубіновий браслет, який нещодавно знайшла мама. Ти знаєш, де він подівся? Можливо, мама щось казала тобі про нього?

- Він пропав. Браслет спочатку невідомо як з’явився в парку, на столику, в альтанці, де мама любила сидіти. А потім мов крізь землю провалився. Відразу, як їй стало зле і вона злягла, батько запідозрив щось. Адже сьогодні вона вдень знайшла браслет і вдягнула, а через годину вже страждала від болю в грудях і задихалася.

- Вінченца підійшла ближче до короля і заговорила до нього:

- Ваша Величносте, не можу точно стверджувати, але по деяких ознаках, які я побачила, королеву отруєно. І це ще не все. Швидше за все, тут не обійшлося без дії чорної магії. Раптова поява і зникнення того браслета, неймовірно швидка дія отрути лише від доторку до тіла говорять про таку ймовірність.

- Я впевнений, що все це через цього покидька Кірка! Той браслет - його рук справа! Більше ніхто тут не здатен на таке! Він постійно вештався навколо острова на своєму кораблі, але близько не підпливав, поки Віола була тут.

Як тоді вони з батьком пережили це? Кожен страждав наодинці. Артур згадував, як змінився Петроній після того, як сталося та трагедія. Він став замкненим і жорстким.

Зазвичай згадки про події тих днів хлопець заганяв так глибоко і закривав у собі так щільно, щоб жоден не вийшов на поверхню свідомості, щоб знов не переживати той біль спочатку. Але ж згадки від цього не зникали, просто тихо і менш помітно ятрили всередині. Та ось тепер, навпаки, якимось дивом спогади, мов швидкий і чистий потік, змивали з його душі приглушений біль, даючи натомість прийняття всього, що сталося. Артур почав відчувати полегшення.

Хлопець тепер згадав, як мама казала йому, що навіть ще не розквітлий бутон має здатність заспокоювати думки, допомагає почути голос свого серця. І в цю хвилину юнаку здалося, що золотистий ореол навколо бутона - то жива душа квітки, яка чує і розуміє кожного, хто біля неї.

Тепер Артуру стало краще. В голові ніби пояснішало. На душі стало спокійно.

- Я щось обов’язково придумаю. Доведу, що сам можу відповідати за своє життя. Не збираюсь бути в’язнем батька у палаці. Піду просто зараз до учителя Алессіо. Не здивуюсь, якщо завтра і до нього мене не випустять. А вчитель обов’язково щось порадить, - вирішив Артур і швидко пішов із парку.