Олег Криштопа - 10 успішних компаній. Нова якість підприємництва в Україні, Олег Криштопа

хилили чи то людей, чи то прибульців набік. У школі домашні уроки з малювання робили батьки — по черзі. І лише у старших класах я відчув потяг до образотворчого мистецтва. Проте тоді, у дев’яностих роках, у мене були дуже обмежені можливості. В «канцтоварах» я міг купити хіба шкільний альбом для малювання і жахливі акварелі чи гуаш. Пензлі після першого полоскання у воді починали розлазитися. Якось пізніше я зайшов у спеціалізовану крамницю для художників. «Що ви хочете ?» — запитав мене продавець, я пробурмотів, що просто дивлюся і за хвилину вийшов геть, посоромившись запитати про різницю між фарбами чи яке полотно краще. Хтозна, може, світ втратив великого художника? А може, я ще повернуся до картин, адже зараз для таких, як я, існує «ROSA».

 

ВІД ДИТИНИ ДО ПРОФЕСІОНАЛА

— Розвиваємо українську творчість, — з усмішкою каже директор з маркетингу «ROSA» Олексій Петров. — Від дитини до професіонала. Так прописано в місії компанії.

Свого часу «ROSA», яка сьогодні є лідером на ринку з виробництва фарб, пензлів, мольбертів і всього іншого, що необхідно художнику, стикнулася з тим, що ринок дуже нішевий. Художників не так багато. Зате малювати хочуть усі. Усвідомлення цього і стало ключем до успіху. В компанії дуже чітко прорахували всі можливі цільові аудиторії: дітей, новачків, аматорів і професіоналів. І почали працювати для кожної з цих груп. «ROSA» зуміла передбачити і розрахувати поведінку такого новачка, як, скажімо, я. Його невпевненість, сором’язливість, страх перед білим полотном.

— Новачок хоче, але боїться, — розкладає на атоми цільові аудиторії Олексій Петров. — Страх першого полотна і так далі. Аматор — той, який, можливо, у дитинстві в художню школу ходив, пішов у фінанси, у менеджери. І хоче якось розслабитися. Повертається до витоків, до коріння, того, що в дитинстві виходило добре. Є студенти, є декоратори. І наша головна ніша, наш головний рівень у бренд-архітектурі — художники.

 

ВИПАДОК

Як і багато інших історій успіху, ця почалася з випадку. У невеликому містечку Нововолинськ був великий завод спеціального обладнання. У дев’яностих роках підприємство практично припинило свою роботу. Обладнання роздали практично за безцінь.

— Бізнес починався ще у 1996 році, — згадує генеральний директор компанії Інна Гайдученко. — У нас містечко невелике, все розвалилося. Завод, на базі якого взагалі існувало місто, теж розвалився. Батько нашого власника взяв кілька верстатів, які штампують пластмасові вироби. І почали робити.

«Хочеш жити — вмій крутитися» — популярна у дев’яностих роках приказка. Згодом до неї додали іронічний підпис — «курка гриль». Батько нинішнього власника компанії Сергій Рудь крутитися вмів. Для своїх пластмасових виробів знайшов замовника — російську компанію «Гамма», яка виготовляла фарби. Бізнес нехитрий, зате прибутковий. Штампуєш коробочки, в які потім заливають фарби, й отримуєш гроші.

 

НЕ БУЛО БИ ЩАСТЯ, КРИЗА ДОПОМОГЛА

У дев’яностих все змінювалося надто швидко. Російська криза і дефолт 1999 року боляче вдарив по «Гаммі». Смертельно боляче. У 2000 році завод припинив платити гроші. Врешті віддали борги товаром — фарбами.

— І це був початок дистрибуційного бізнесу, — згадує Інна Гайдученко. — Компанію назвали «ROSA» — це абревіатура. Рудь — прізвище власників. Олена, Сергій, Андрій — це імена дітей. Сімейний бізнес. Що робити з цією гуашкою, акварелькою, ми не розуміли. Що це за товар. Що це за ринок. Кому його пропонувати. Але жити треба, їсти треба. Зарплату людям платити. Пішли по канцелярських магазинах, тоді ще були спілки художників. У спілках художників були невеличкі зали, де продавали товари. Пішли туди і почали пропонувати це все.

Це був період, коли канцелярські магазини не продавали спеціалізовані продукти. Такі речі можна було купити виключно у спілках художників. Фарби художників зацікавили. Але самих фарб їм було мало. Ще були потрібні розчинники, сикативи, палітри, полотна. У «ROSA» навіть не знали частини термінів.

— Нас кинули, як сліпих кошенят, у цей бізнес, — розповідає Інна Гайдученко. — Ми взагалі не розуміли, що з цим робити! А у вас є пензлі? Нема. У вас є полотна? Ні, в нас нема. А у вас є розчинники, сикативи і решта, що потрібно для того, щоб це була повна палітра, є комплексне забезпечення цього бізнесу? Ні, нема. Ну і тоді ми почали думати, як.

 

ШАХТА

Спочатку «ROSA» займалася виключно перепродажем. Фарби закуповували в Росії. Поступово почали завозити й інші товари: пензлі, розчинники. Зав’язалася співпраця з підприємствами Китаю і Європи. Перші пензлі привозили з Китаю і Росії. Є пензлі із синтетичним волосом і з натуральним. Останні найкращі в Росії, і їх привозили звідти. З часом почали додавати відомі європейські бренди.

У процесі зрозуміли, що варто починати власне виробництво. Як саме — ще не знали. Фахівців не було. Навіть найпростіше — виготовлення полотен — здавалося тоді вищою математикою. Врешті запросили фахівця з Росії, з Подольська. Приїхала жіночка — головний інженер з полотен. Показала щось, дала рецептуру і поїхала назад. Перше полотно розкладали в кабінеті власника. Дивилися всім колективом — чи просвічує, чи ні. Почали вчити власних фахівців. Викупили приміщення колишньої шахти і