Ярослава Денін - Спалена корона, Ярослава Денін

-Що за назва така? - Виходячи з машини питаю я.

-Но-но, пані, не дивіться на обгортку книги! Тут неймовірний одяг, прикраси і взуття. Ну, а ще, це компанія мого дядька. Так що він буде дуже радий нас бачити. - Обіймаючи Лізу за плечі розповідав Сашко.

-У тебе в сім'ї є хоч одна людина, яка не має власного бізнесу?

-Є. - Хлопець повернувся до мене з тією самою дурнуватою посмішкою. - І ця людина –  я. Але не забувай, що скоро і це зміниться! І так дівчата, - хлопець встав перед нами, коли ми були вже майже біля дверей ательє, якби готуючись до "офіційного оголошення", - чи готові ви увійти в свій найкращий вихідний і відірватися на повну?! 

-ТАК! - Підхопили веселий настрій хлопця ми.

-Тоді милости просимо! - Сашко люб'язно відкрив нам двері і впустив до самої будівлі.

***

  Ательє зустріло нас багатим шиком. Високі стелі, понорамні вікна, величезна золота люстра зі скляними вставками, мільйони стендів з різним вбранням починаючи від топів з джинсами і закінчуючи вечірніми і коктейльними платтями, червоно-золотистий килим вкривав підлогу будівлі. Робочий персонал мітався зі сторони в сторону допомагаючи, здається, зразу декільком людям. 

  Так, сьогодні тут дійсно людно.

  Ми пройшли до стойки адміністрації. Там стояла мила дівчина, яка все ще старалась тримати привітливо посмішку, але здається теперь вона більше походила на істеричну гримасу. Мабуть не часто в цьому ательє настільки людно. А сама дівчина досить таки гарна і стильна. Чорне пряме волосся під каре, доволі низький зріст, біла офісна футболка, сині, об'ємні джинси і широкий чорний ремінь.

-Добрий день, ми хочемо зібрати цілісний гардероб для цих двох гарних дівчат. Оплата готівкою. - Почав першим Сашко.

-Доброго дня, так звісно. Зараз гляну хто з консультантів зараз не зайнятий.

  Дівчина відійшла в якусь кімнату за ширмою.

  Дівчина повернулася тільки за десять хвилин з якимось сумним і навіть трохи розсердженим обличчям. Щось тицьнула на екрані стойки адміністрації і вийшла з-за неї до нас. Ательє було дійсно великим і просторим. Кількість одягу, як і кількість людей тут зашкалювали. В першу чергу ми вирішили обрати повсякденний одяг. Ну як ми вирішили … Ліза вмовила. Сказала мов «Розберемося спочатку з чимось звичайним, а солоденьке залишимо на кінець!».

  “Солоденького” тут було просто море! Хоча, якщо згадати, що сьогодні тут свято, то можна зрозуміти на скільки ще більше тут було одягу зранку, або за неділю до цього. Мілана, так звали консультантку, провела нас до примірочних, а сама побігла шукати нам одяг схожий на наш смак і “Трошечки від себе.”. Чомусь, цій дівчині дуже сподобався  "наш типаж" і тепер вона хотіла, щоб ми приміряли щось що принесе вона від себе. Примірочні в «З попелюшки – в принцесу» стояли вздовж голих стін. Близько ста примірочних умістилося в дві стіни цієї будівлі і майже всі зараз зайняті. Покружлявши хвилин так 20 навколо них, ми таки знайшли дві вільні і зразу ж зайняли їх. Шторку ми не зачиняли, аби Мілана нас потім знайшла.

***