Анні Ксандр - Вибір завжди має значення, Анні Ксандр

Терези

~~~

— Чому, Фа́натосе? Чому ти так прагнеш забрати саме це життя? — все ще не розуміючи та з надією в голосі, запитала Зої́.

Фа́натос стиснув кулаки, заграв жовнами й поквапився забрати образ Надін з-перед очей. Він не наважувався відповісти на запитання сестри, бо не хотів показувати свою слабкість… Що навіть у нього вона була. Ненадовго прикрив повіки, але відчув дотик до своєї руки, а слідом і слова:

— Надін — не вона… Те, що вони схожі — не означає…

— Ти нічого не знаєш! — гримнув Фа́натос, розплющивши очі. Їхню блакить було затягнуто блискавицями та глибоким синім відтінком, а подібне Зої́ рідко коли бачила за весь час існування.

— Можливо. Проте це не виправдовує твоїх дій, брате, — продовжила Зої́, обхопивши його досконале обличчя ніжними долонями. — Несправедливо і не можна карати когось за чужі провини. Ти повинен забирати лише зважені життя. Доки вони не зроблять остаточного вибору…  

— Вони марнують його…

— Не всі.

— Ти занадто добра, Зої́, але змирись, що насправді вони не такі досконалі, якими ти хочеш їх бачити.

— Але тоді ти врятував Надін…

При згадці про той день, Фа́натос важко зглитнув, але не квапився розкривати перед сестрою свої думки. Натомість набурмосився дужче, а потім вода сеноту знову змінила колір, але цього разу виникло зображення брата Надін.

— До чого тут Ніколас? — запитала Зої́, намагаючись зрозуміти хід його думок. — Чи ти вважаєш, що і за його помилки вона має нести покарання?

Хлопець підтиснув губи, але досить стримано відповів:

— Їй байдуже, що буде з ним…

— Ти не можеш бути певен в цьому, — майже одразу заперечила Зої́, ледь звівши брови. Уважно вдивляючись в братові очі, тепер їй здалися цілком очевидними його справжні наміри. Саме тому вона насторожилась, знаючи, що не зможе відмовити брата. — Не роби того, чого батьки не схвалять. Змирись, що ти не зламаєш Надін. Просто порадій зі мною, що такі люди досі існують…

Та дослуховувати Фа́натос не став. Розправивши плечі та здійнявши підборіддя, він пішов геть.

Побачивши свого господаря, сокіл вмить злетів з гілки й зробив один оберт над Фа́натосом. Втім, молодий чоловік покидав квітучу галявину не в найкращому настрої. Якщо колись за інших смертних таких проблем не виникало, то тепер було все геть інакше… Та найбільше його дратувало те, що сестра мала рацію. Однак його сутність завжди була сильнішою. Принаймні десь вглибині Фа́натос хотів бути впевненим в тому, що цього разу він дійсно помилився.

Забравши чергові зважені життя, Фа́натос навіть не розчулився. Терези визначали їх занадто легкими, а це лише викликало іронічну посмішку на обличчі хлопця. Частково він налаштувався знову привести це як аргумент у наступній суперечці із сестрою. Проте, перед його поглядом знову промайнули терези тих, чиї чаші були врівноважені, час від часу гойдаючись. Серед їх числа свого часу опинилась і Надін. Здавалося б, чому саме вона привернула увагу… Та попри минулу зустріч багато століть тому, Фа́натос й сам достеменно не розумів цього. 

Побачивши вперше ваги Надін, Фа́натос з цікавістю спостерігав за їхнім рухом. Зазвичай траплялося, що вагання людей призводили до того, що зрештою вони зазнавали невдачі у зважуванні. Тоді як Надін, звичайна непримітна людина, якимсь чином добилася того, що чаші перестали коливатися. А таких було дуже мало за весь час людського існування. Одну з яких Фа́натос зустрів досить давно на узбережжі… Але про яку більше не хотів згадувати.

В багатьох речах сестра мала рацію, а те, що в Надін він побачив минуле, яке прагнув змінити — було одним із цього. Чим більше Фа́натос намагався зламати цю людину, тим більше терези зміщувалися не в його сторону. А так не мало бути…

Втім, крик Єра́кі вибив хлопця із роздумів, і його блакитні очі вдалечині знову побачили її… 

Завжди одне й те саме — щоразу бачачи Надін, Фа́натос завмирав і не наважувався відвести погляду. В ці миті він ладен був зупинити час, щоб зрозуміти, чого хотів насправді — забрати її життя, довівши свою правоту, чи програти самому. Цього він досі не знав.