Майкл МакКланг - Пропала злодійка, Майкл МакКланг

мене прикінчить, і мені не доведеться перейматися їжею чи водою. В будь-якому випадку скидалося на те, що я в пастці.

Я викликав магічний зір. Він працював доволі добре. Взагалі-то, аж надто добре; я виявив, що все, що мене оточувало було магічним. Освітлення мене майже засліплювало. Але в протилежній стіні я зауважив контур величезних подвійних дверей, і після короткого дослідження кінчиками замерзлих пальців і звичайним зором, мені вдалося виявити засув одних дверей, захований в ворсисту тканину, що вкривала кожен сантиметр стіни. Він знаходилася в неприємній частині анатомії проклятої душі.

Я сподівався, що коли вийду з кімнати, то до мене повернеться доступ до мого джерела. Знаючи те, що я знав про природу одинадцяти кіл пекла, я вважав принаймні можливим, що ворота до пекла просто вбирали всю доступну енергію, щоб утримувати себе. Мені залишалося тільки сподіватися, що так само не було повсюди.

Назовні буде брутальний холод. Якщо я помилявся і в мене не повернеться доступ до джерела, то я замерзну за кілька хвилин, а не годин, як би це було в кімнаті. А якщо мої спогади про потойбічний світ помилкові, в мене може навіть не бути шансу замерзнути до смерті, бо мене раніше порвуть на шматки і зжеруть демони.

Я глибоко вдихнув, набравши в легені такого гострого холоду, що він різав як ніж. Я відсунув засув, щосили налягаючи, щоб змусити двері відчинитися.

Було значно холодніше, ніж я собі уявляв. Я відчув як мої легені зводить судома. В мене буквально перехопило подих. Холод був настільки абсолютним, що мій розум впав у свого роду шок, нездатний сказати м‘язам, що робити. Я впав на замерзлу землю поряд з дверима, б‘ючись в конвульсіях від холоду. Я швидко втрачав навіть здатність думати. Тілу смертного не місце в цих володіннях.

Щось. Щось потрібно зробити. В моїх думках промайнуло обличчя Амри. Вона була насуплена, шрам, що поділяв брову навпіл і опускався по щоці, робив її ще більш лютою.

Потрібно було щось робити.

Моє джерело.

Я потягнувся до нього, і воно виявилося на місці. Втрачаючи свідомість, я створив просте, майже неможливе закляття, змушуючи свою ослаблу уяву викликати потрібну мені зміну.

Недостатньо. Недостатньо чітко. Я в них не вірив. Не відчував їх. Я спробував витягнути їх з чорної криги свого розуму. Вони не хотіли виходити. Я змусив їх.

Гарячі Джерела, на кордоні між Імрією і Люсернією. Захід сонця.

Детальніше, хай тобі чорт.

Сморід кінського поту. В землі булькала вода, трохи їдка. Я пригадав, як занурився у викладений камінням басейн, збудований невідомими руками, шкіра спочатку закричала протестуючи від жару, тоді повільно звикла до нього.

Пригадавши Гарячі Джерела, я зачерпнув магію з власного джерела, щоб відтворити їхній ефект на своє тіло.

Паморозь навколо мене випарувалася, я лежав тепер на відкритій чорній, потрісканій, замерзлій землі. Я легенько вдихнув. Повітря все ще було надзвичайно холодним, але вже не смертельним. Вкриваючись потом у страшно холодному місці, де смертний не мав шансів вижити без допомоги, я повільно зіп‘явся на непевні ноги й закинув ранець за спину. Озирнувся навколо. Позад мене величезна маса воріт, сіра труба здіймалася вгору і вгору, наскільки сягало око. Навколо мене безмежна біла пустеля. А наді мною темне небо, де щохвилини падали сотні, а може й тисячі зірок, кожна, по суті, проклята душа.

Я повернувся. Я утримався від радощів.

Я витягнув з ранця Руку Повішеника, з надією, що вона не втратила свою ефективність після того, як вимокла в Сенні й Озі. Я приніс її не через її освітлювальні властивості, а з причини через яку її прагнуть всі злодії: вона вказувала шлях до того, що можна вкрасти. Якби мені потрібно було не врятувати, а викрасти Амру, мені б не довелося ловити Півмісяця.

Я закинув ланцюжок на шию і взявся за висохле зап‘ястя.

-- Що ж, смердючко, куди мені йти, щоб потрапити в Чорну Бібліотеку?

Мізинець, безіменний і середній пальці скрутилися до долоні, залишивши нерухомим кістлявий вказівний палець. Повільно він вказав вниз на землю.

-- Дуже смішно. Оскільки я не зможу прорити собі шлях крізь два кола пекла, мені доведеться шукати альтернативний маршрут. Бажано через Шип.

Вказівний палець повільно піднявся на попередню позицію, тоді почав сіпатися вліво. Я повільно крутився в тому напрямку, поки сіпання не припинилося і палець не завмер.

-- Чудово. Якщо виживу, то подбаю, щоб тобі зробили манікюр. – Я зняв ту неприємну штуковину і опустив у кишеню плаща. Тоді вирушив у вказаному напрямку.

Через кілька хвилин я зауважив, що всі душі, що летіли по небу, також падали в тому напрямку.

 

26

Уявіть собі дюжину тарілок, мінус одну, викладені одна на одну. Вони значно відрізняються за розміром і формою. Деякі тонкі, делікатні, малі; не більші за блюдця, інші величезні, незграбні тарелі створені сліпим, п’яним гончарем для велетнів. Складені таким чином, вони швидше за все впадуть.

Тепер уявіть собі, що через середину цієї купи комусь вдалося загнати шпильку, якимось чином наколоти кожну тарілку і при цьому жодної не розбити.

Ось така в загальних рисах географія одинадцяти кіл пекла. Кожне з них – інша реальність, відмінна від всіх інших, а утримує Їх разом метафізична сила, загально відома як Шип.

Шип –- єдиний прямий засіб комунікації між різними колами пекла, про який мені відомо. Мені доведеться пройти через Голдорит до Шипа, тоді опуститися повз Кхс в Траксис.

Я не зовсім уявляв, як мені це зробити. Хоча я доволі багато знав про окремі кола пекла, Шип був для мене загадкою. Я знав, що демони використовували його як головний шлях у своїх вічних війнах один проти одного. Я знав, що більше ніж один бог подорожував по Шипу, з різних причин, в основному після того, як зазнав поразки. Але крім