Абір Мукерджі - Людина. що підводиться, Абір Мукерджі

Радий тебе бачити, хлопче.— Голос у нього був теплим, як полуденне сонечко.— Сідай.— І він указав на стілець.— Чим себе труїш? Джин? Віскі?

— Віскі, будь ласка.

Він махнув рукою, підкликаючи слугу.

— Віскі капітану.— Повернувся до мене: — Що до нього?

— Просто трохи води.

— А мені віскі із содовою,— сказав Таггарт.

Слуга вийшов і незабаром повернувся з двома склянками.

Ми випили за здоров’я один одного.

Віскі було солодким і оксамитовим. Як правило, я такого не п’ю. Переважно тому, що не можу собі дозволити.

— Що нового, Семе? — запитав він.— Лейтенант-губернатор і підрозділ «Н» вимагають передати Сена їм. Не певен, що можу довго їх стримувати. Скажи, що ти з цього покидька щось вибив, і покінчимо з цим.

Я завагався. Усю дорогу від Лал-базара я сушив голову над дилемою, що йому розповісти, бо те, що збирався, може покласти край моєму недовгому перебуванню в Калькутті. Не так уже це й погано, мабуть. Я зробив іще один ковток і зібрався з духом.

— Не думаю, що він убив Мак-Олі.

Слова лишились у повітрі. Я ковтнув іще віскі, цього разу не кваплячись. Якщо Таггарт вирішить виставити мене за двері, шкода, коли таке добро пропаде.

— А напад на потяг?

Я похитав головою.

— Ніяких доказів, що він має до цього відношення.

Полетіли секунди. Десь далеко пронизливо крикнув на фікусі зелений папуга. Відповідь Таггарта, коли він нарешті її дав, була несподіваною:

— Так я і думав.

Оце й усе. Ні гніву, ні погроз, ні нотацій. Перебираючи усі можливі варіанти, я навіть і уявити не міг, що Таггарт зі мною погодиться.

— Сер? — наваживсь я.— Ви теж вважаєте, що він може бути невинним?

— Навряд чи. Мак-Олі, може, він і не вбивав, але невинним його точно назвати важко. І його точно повісять за всі злочини. Просто ще і цей припишуть. У будь-якому разі мусимо розібратися з нападом на потяг. Якщо це не Сен зі своїми спільниками, хто тоді?

Слова його мене збентежили.

— Ви хочете, щоб я звинуватив Сена в нападі, хоча, можливо, це справа рук інших?

— Я хочу, щоб ти був розумним, Семе. Хіба ти знайшов докази на підтримку теорії, що обидва злочини скоєні однією людиною?

Я поміркував. Таких доказів я не мав. Грубе припущення з мого боку. Я вирішив, що ворог має бути один, але нічим не можу це довести. Таггарт це відчуває.

— Не існує нічого, що пов’язувало б ці два злочини,— продовжив він.— Тож я хочу, щоб ти висунув Сенові звинувачення в убивстві Мак-Олі і передав підрозділу «Н». Сподіваюсь, вони від тебе відступляться. Скажи, що не вважаєш його винним у нападі на потяг. Нехай самі полюють на цих бандитів. У них непогано виходить. Щойно відвернемо їхню увагу, продовжуй розслідування справи Мак-Олі. Щось дивне тут відбувається, і я хочу знати що.

— А той факт, що вони повісять Сена за злочин, якого він не скоював, вас не хвилює?

Таггарт зітхнув.

— Ми вступаємо в бій, якщо можемо його виграти, Семе. Я не просто так покликав тебе до Калькутти. Влада корумпована, з неї тече, як із сита. Більшість індійців бере на лапу, і половина білих не цурається. Мені потрібна людина, на яку можна покластися і навести лад. Професіонал, який ні від кого не залежить. Я не можу дозволити тобі впасти жертвою цієї справи. Ти мені потрібен, Семе.

Не краща пропозиція. Послати невинну людину на шибеницю, на мою думку, аж ніяк не кваліфікується як успішне закінчення, але наразі не маю іншого вибору, як підкоритися вимогам Таггарта. Та хоча б можу продовжити розслідування.

— Гаразд,— погодивсь я, наступивши на горло власній гордості.— Так і зроблю.

— От і добре. Але пам’ятай, Семе: Калькутта — місце небезпечне. Берегтися варто не лише терористів. Тут повно впливових людей, які не зупиняться перед тим, щоб знищити тебе, якщо відчують загрозу своїм інтересам. Тобі знадобиться мій захист, щоб виконувати свою роботу. Але абсолютного захисту я тобі гарантувати не можу. Тож ступай обережніше. Ти вже отримав кількох могутніх ворогів серед військових. Полковник Доусон прагне твоєї голови. Такого трюку, який ти провернув у Коні минулої ночі, повторитися не може.

— А мої офіцери? Чи можна довіряти Дігбі?

Таггарт відпив віскі.

— Вважаю, що так. Особливої любові між ним і Доусоном немає. Під час війни Дігбі написав критичний звіт про політичну акцію, влаштовану Доусоном і його людьми десь на півночі. Якимось чином він потрапив до рук підрозділу «Н». Вони ж бо мають шпигунів і в поліції. Звіт передали лейтанант-губернатору. Заявили, що це на руку ворогам. Лейтенант-губернатор став на їхню сторону, зідрав шкуру з попереднього комісара і наполіг, щоб в особисту справу Дігбі занесли догану. Відтоді бідолаху обходять із підвищенням. Із таким досвідом він уже давно б мусив стати інспектором.

Цікаво. Може, то не лише нелюбов Дігбі до всього індійського не дає йому припустити, що Сен невинний. Може, він боїться знову перейти дорогу підрозділу «Н»? Одного разу він уже це зробив і добряче поплатився. Як кажуть, хто обпікся на окропові, той і на холодну воду дмухає. Тут і для мене урок. Як Таггарт щойно зауважив, він вступає в бій лише тоді, коли може його виграти.

— Ви мусите іще дещо дізнатися про Сена,— сказав я.— Він відмовився від насильства.

— Справді? — Таггарт збирався відпити віскі, але так і завмер зі склянкою в руці.

— Каже, багато думав, доки переховувався. Дійшов висновку, що насильницька боротьба є самознищенням.

— Ти йому віриш?

— Не схожий він на людину, що бреше. Каже, саме тому і повернувся до Калькутти. Заявляє, що тепер проповідує принципи ненасильництва і неспівпраці. Розповсюджує їх із завзятістю святого Петра в Дамаску.

Таггарт зробив ковток і замислився.

— А нашим друзям із підрозділу «Н» це відомо?

— Не думаю, але дізнаються, щойно ми його віддамо.

— А ось це вже дуже цікаво...

О пів на восьму я стояв під аркою перед «Великим східним готелем», задихаючись від дизельного диму, і спостерігав за трамваями. Убрався до вечері. Чорна краватка, смокінг і перев’яз. На місто вже опустилася темрява, але вечір був і досі задушливим. Після зустрічі з Таггартом я повернувся до кабінету, покликав до себе Дігбі. Усього йому не розказав, лише те, що Таггарт наказав висувати Сену звинувачення і передавати підрозділу «Н». Попросив