Анна Ліє Кейн - Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн

Розділ 30

Вокзал Шедана гудів, як бджолиний вулик, навіть увечері. Люди та демони снували туди-сюди. Хтось поспішав на поїзд, хтось на диліжанс, дорого одягнені чоловіки та жінки прямували у бік телепортаційного залу. Торговці, що розташувалися біля паркану, що захищав перон від решти вокзалу, сперечалися з покупцями або розхвалювали свій товар. На коліях погиркував і випускав у чорне небо клуби сірого диму потяг. Чувся цокіт копит і робота двигунів магмобілів, стукіт каблучків і коліс диліжансів по бруківці. У повітрі змішалися запахи чужих парфумів, випічки, риби та диму.

Поки демони спілкувалися між собою, закінчуючи з розв'язанням ділових питань, я підійшла до Елері. Дівчина звернула на мене погляд зелених очей і посміхнулася.

- Як ви почуваєтеся, Гвенето?

- Набагато краще, - відповіла тихо. Скоса глянула на Загіра, а потім зовсім перейшла на шепіт: — Мені казали, що ви дуже сильний цілитель.

- Мені не вистачає досвіду в деяких областях, - розгублено знизала плечима Елері, як буває з людьми, які соромляться визнавати власні заслуги. Але вона швидко взяла себе в руки й стала серйозною: - Вас турбує ще щось?

- Так, - я опустила голову, не знаючи з чого почати. Шум вокзалу раптово заглушила моя внутрішня тиша. Облизнувши потріскані губи, я сказала: - Адже ви знаєте, що з геном медіуму зазвичай передається одне захворювання...

- Ви про це, - зітхнула Елері, ніби боялася, що я торкнуся саме цієї теми. - Так, знаю, - вона теж глянула у бік демонів, але повернулася і прямо подивилася на мене: - Якщо ви хочете запитати, чи можна це вилікувати, то почуєте у відповідь те, що вам, напевно, казали вже не раз. Я уявляю як може боляче чути це знову, але… Гвенето, це не виправити. Для вас є інші варіанти.

- Знаю, - я перебила дівчину і вона скорботно підібгала губи. Сумно зітхнула і відвела очі.

Мені здавалося, що всередині мене вже давно не було надії, але попри це там знову щось обірвалося. Зазвучала тонка ледь чутна струна відлунням тиші.

- Мені шкода, - ще раз сказала Елері. Від її тону я схаменулась, вирівнялася і посміхнулася, звично ховаючи свої почуття:

- Все добре, місис ат Рогад. Дякую вам за допомогу!

- Люба, - Дорайн підійшов до дружини, ніжно обійняв її за талію і запитально зазирнув у вічі. Елері швидше стерла з лиця вираз жалю і посміхнулася:

– Ми можемо йти?

- Так, деталями займуться слідчі. Сподіваюся, хоч із цим вони впораються, – демон продовжував розглядати обличчя обраниці. Потім обернувся до мене й кивнув: — Радий був знову вас бачити, місис Лурі. До зустрічі, Загіре.

Від останньої фрази я здригнулася й обернулася. Ректор справді стояв поруч зі мною. Він попрощався з другом, і подружжя ат Рогад попрямувало геть з вокзальної площі.

- Дозвольте провести вас, - попросив Загір.

Я погодилась.

Шум вокзалу залишився позаду. У моїй сумочці лежали гроші за три дні моєї роботи та вдвічі більше за преміальних. Жодних відмовок Ілліор чути не хотів. Він ще раз заїкнувся про те, що допоможе мені збудувати кар'єру, але його осадив Загір, запевнивши, що з цим розбереться і сам.

Валдор Валенті виявився не пов'язаним із сектантами. Але він підозрював, що Локайн може бути медіумом. І в мені він розгледів людину, здатну бачити духів. Виявилося, що його дядько мав цей ген, і чоловік запідозрив недобре.

Яка доля чекає на Емеріка, мені ніхто повідомляти не стане. Знаю лише, що подружжя ат Янрі надовго покине острів, і я не впевнена, що вони зможуть туди повернутися після всіх пережитих подій.

З поплічників Емеріка в живих залишилася одна людина, яка працювала охоронцем. Ханна залишилася під завалами, двох служниць убив Страж. Ще двоє охоронців загинули в сутичках із демонами. Кай, як людина з бойовим досвідом, зміг узяти бранця.

Мене від долі бути похованою живцем врятував демонічний охоронець. Заклинанням Емеріка викинуло його з підвалу, і не давало повернутися. Але коли стіни почали падати, демонові довелося залучити всі сили на підтримку власної безпеки, і золотий змій зміг прорватися всередину. Він досі міцно обіймав моє зап'ястя, і я не знала як мені тактовніше повернути браслет господареві.

Загір йшов поруч, заклавши руки за спину, і про щось міркував.

- Я хочу ще раз перепросити, - почав чоловік, але я ніяково хитнула головою:

- Вам точно не варто перепрошувати, містере ат Руа. Я дуже рада, що змогла допомогти.

- І все ж, я наразив вас на небезпеку, - Загір зупинився навпроти будинку, в якому я зняла квартирку, і оглянув вікна. Я стала навпроти нього, дивлячись лише на блискучі райдужки. Вечірні вулиці Шедана висвітлювали магічні ліхтарі, заливаючи їх приємним жовтим світлом. У цій частині вулиці, крім нас, нікого не було.

- Ви погодитеся стати викладачем в академії Полазін? - несподівано обернувся до мене Загір. Подивився з надією, ніби закоханий студент, який запропонував дівчині піти з ним на побачення. Ця думка розтеклася в голові, і щоки раптом залило рум'янцем. Я відвернулась і заперечливо похитала головою:

- Ні, дякую вам. Я вирішила, що знайду роботу самостійно.

- Передумали ставати викладачем? - з жалем уточнив демон і схилив голову до плеча. - Тоді, може, варто звернутися до Ілліора? У нього дуже багато зв'язків, і він може допомогти вам відкрити агентство, подібне до того, що було у вас в Арнолі.

- Ні, - я знову швидко відмовилася. Набрала в легені більше повітря і на одному подиху сказала: - Я вирішила, що не зможу жити в Шедані. Занадто велике та галасливе місто для мене. Не зможу тут освоїтись.

З лиця Загіра повільно зійшла посмішка. В очах з'явилася настороженість.

- Ви пробули в Шедані всього кілька днів, - акуратно зауважив він, стежачи за моєю реакцією. А я намагалася вдавати абсолютну байдужість, дарма що серце виривається з грудей. - Ви лише переїхали з іншої країни. Це нормально, якщо вам потрібен час, щоб звикнути.

- Ні, - я рішуче зробила крок назад. З кожною хвилиною зволікання тиша всередині ставала все важчою. Вона ніби намагалася поглинути мене. І однаково боляче було говорити та мовчати. Тому я поспішила сказати: - Я не хочу звикати до Шедана. Мені тут не подобається. І, містере ат Руа… - я підняла руку, подивилася на зап'ястя, на якому у світлі магічного ліхтаря виблискував золотий браслет, і крізь стиснуте спазмом горло, закінчила: - Моя відповідь на вашу пропозицію: ні. Між нами нічого не може бути. Заберіть, будь ласка, Стража.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍