Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

Неймовірно, що мене викрали з вежі, а потім закинули на дно океану. Звичайно, не в найглибшу точку, це мені пощастило. Відьма й сама так глибоко не поринула б. Вирішила мене втопити там, де сама зможе виплисти. А витягнув мене з води цей величезний хлопець.

- Дякую за те, що ви мені допомогли, - я ніби тільки зараз згадала, що варто було почати з подяки.

- Ходімо перекусимо, якщо вже за тобою ніхто не прийшов. Побудеш поки що в мене. А якщо твій чоловік з'явиться, то ми з ним розберемося по-чоловічому.

Боляче кольнула мене його фраза, що за мною ніхто не прийшов. Розумію, що це питання часу, Калеан обов'язково прийде.

- Не треба ні з ким розбиратися, я мушу повернутися додому. Мене шукатимуть, – паніка наростає. – У вас є телефон? Я можу зателефонувати?

Дивиться на мене скоса, обмірковує, що сказати. Під цим поглядом я вкриваюся мурашками. Я боюся, що він задумав щось погане. А мені й захистити себе нема чим.

- Та не бійся ти, нічого з тобою я не вчиню. Пригощу морепродуктами та відпущу. Не так часто мені доводиться обідати в компанії гарної дівчини, - він задумливо дивиться вперед, ступаючи вздовж кромки води. - У тебе гарне волосся. Майже як у моєї призначеної.

- А де вона? – на секунду полегшало. Якщо він думає про свою кохану, значить, мною не спокуситься.

- Загинула, - відповідає з сумом, голосно ковтаючи. - Її звали Естеліта.

- Мені дуже шкода. А мого призначеного звати Калеан Нотріл. Ми нещодавно одружилися, – розповідаю особисте, щоб пом'якшити Діена.

- Здається, я десь чув це ім'я, – чоловік замислився.

- Правда? – я спалахнула надією, і в той же час подумала, чому після стільки згадок імені чоловіка він все ще не з'явився поряд. Тут що зв'язок не ловить?

Ми вже підійшли до невеликого будинку, довкола якого гарним кільцем розрослися пальми. Мене запросили до вітальні. На столі з'явилися фрукти і тарілки з морепродуктами. Я усвідомила, що страшенно зголодніла, тому від частування не відмовилася.

- Так, я згадав, - сказав Діен, після того, як я розхвалила всіма епітетами запропоновану їжу. - Загалом у мене ідеальна пам'ять, хоча й деякі речі хотілося б стерти. Зі мною тут мешкала деякий час дівчина, Есма. Вона згадувала Еліма та Калеана.

- Це ж дружина містера Хота! О Боже! У нас навіть є спільні знайомі! - Моїй радості немає межі.

- Містера Хота? - Запитує зі сміхом. - Це ти Енді так називаєш? Так… містер Хот.

- Він дуже хороша людина, тобто маг. Він працював із моїм батьком, вони навіть товаришували. А ви його знаєте близько?

Діен потер лоба, не припиняючи розтягувати обличчя в ідеальній усмішці.

- Він – мій брат.

Я здивувалася, обмірковуючи, чи правильно почула. Розумовий процес привів мене до переконання, що чоловік, який сидить переді мною, говорить щиру правду, тому що його очі точно такі ж проникливі, як у містера Хота.

- Значить, твоє прізвище Нотрил? - Я у відповідь кивнула. - Я б покликав свого брата, щоб підтвердити це, але боюся, що він зайнятий зі своєю Есмеральдою, - хмикнув з незрозумілим почуттям. - Я проведу тебе у місце, де твій браслет видасть найкращий сигнал.

- Не можу повірити в такий збіг!

- Я теж, - хмикнув.

Ми вийшли надвір, знову пройшлися вздовж води. На цей раз мені стало спокійніше. Чоловік, що йде поруч зі мною, явно не бажає мені зла. Якщо він брат містера Хота, то я в безпеці. Залишилося тільки запевнити Калеана в тому, що я тут виявилася випадково.

Через годину ми вийшли на пагорб, і Діен показав мені на великий камінь. Я піднялася на нього, скориставшись запропонованою рукою.

- На своєму острові я блокую чужу магію, тож браслет міг не спрацювати через це.

Натискаю кнопку, стоячи на величезному валуні. Моя циферка засвітилася червоним. Цього разу я радію, хоч і побоююся зустрічі з чоловіком. Пройшло хвилини дві без реакції, я вже почала думати, що ефект залишиться таким самим, як раніше.

- Ені! Якого біса сталося? - Калеан з'явився поряд зі звичним занепокоєнням.

Вже стоїмо вдвох на камені. Він хмуриться, обличчя стало сірим, ніби кілька днів провів без сну. А моя відсутність взагалі тривала в цілому не більше двох годин.

- Тихіше друг, вона не винна, - Діен звертається до Калеана з доброю усмішкою, заступається за мене, бачачи незрозумілі емоції мого чоловіка.

- А ти ще хто? – Калеан відповідає неприязно, оцінюючи пильним поглядом рельєфного остров'янина з ідеальною засмагою.

- Діен Хот-Девіль, - простягає руку Калеану, але він не поспішає відповідати.

- Калеан Нотрил, - просто киває.

- Він допоміг мені вибратися з води. Якби не він, я там і залишилася б.

- Ені, - Калеан обіймає мене, стискає в обіймах, погладжує по голові, вдивляється в обличчя. Бачу, що весь цей час він знав про моє зникнення, шукав, переживав, напевно, місця собі не знаходив.

- Він брат Ендрю Хота, уявляєш? - Киваю на Діена, продовжуючи притискатися до грудей чоловіка.