Софі Бріджертон - Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон

Я якраз отямилась та поласувала фрітатою з пореєм та пармезаном, а ще вислухала гнівне скиглення кавомашини, яка, мабуть, аж настільки скучила за мною, коли бос знов з’явився на кухні.

Вчасно ж я покінчила з усім, чим ризикувала вдавитись!

Зупинившись за кілька кроків від мене, Тоні підняв кутики вуст у лукавій усмішці та промурчав:

— Почнемо, Бессі?

Спритно пробігши вмілими пальцями по ґудзиках бурякової сорочки, він розчахнув її — це зайняло лише кілька секунд, — і я виструнчилась. Опустивши руки, схопилася за стільницю, здогадавшись, що відбуватиметься далі. От підступне падло!

— Тоні, хай тобі грець!
— Що сталося, любонько? Щось не так? — і знову ну просто-таки янгольська безхитрісна інтонація полоскотала мої вуха. За неї з раю на Соретті мали б скинути метеорит. Щоб він миттю провалився в самісіньке пекло, себто додому до своїх родичів, наймерзенніших чортів й демонів.

— Я замовляла прибирання, не стриптиз! — суворо нагадала я.
— А він входить у вартість! — крутнувши стегнами, підморгнув бос.

Здається, я розучилася дихати — якось не відчувалося, що легені наповнюються повітрям, — і все твердила собі: потрібно заплющити очі чи взагалі закрити все обличчя долонями та не підглядати крізь пальці. Та поглядом я вже прикипіла до Соретті й того, як він нарочито неквапливо вивільняв кінець шкіряного ременя.

Збагнувши, що він отримав мою увагу до останнього клаптика, Соретті стрімко покінчив з пряжкою. Витягнув ремінь та ляснув ним в повітрі, змусивши мене підстрибнути з переляку, а в наступну мить роздратовано засичати, щоб він припинив викаблучуватися.

Бос і не збирався далі тягнути час. Швидко управився з ґудзиком та блискавкою джинсів й спустив їх разом з трусами.

Лишенько! Кліпнувши ошелешено раз-другий, я не одразу зрозуміла, на що споглядаю! Як я ще не втратила зір від хвилі жару, що хлюпнула мені на лице, особливо на щоки!

— Ти там зустрічі скасовував чи готувався до показового виступу? — промимрила я, ледь ворушачи язиком.

— Хіба я міг дозволити собі осоромитись перед принадною пані, — скидаючи взуття, гмикнув він.

Таки не осоромився — його ерекцію, напевне, зараз видно навіть з космосу. Астронавтам вона мала б здаватися новою ракетою-носієм, що ось-ось запустять на орбіту з мису Канаверал.

— Ще й шкіришся так самовдоволено! — форкнувши, похитала я головою.
— О, то ти таки помітила мою чарівну посмішку, Лізбет? Дивно. Мені здалося, твої очі прикуті до чогось нижче. І це мені надміру лестить, до речі.

Цікаво, а леститиме тобі так само, якщо я просто зараз кину тобі в пику оцю тарілку з сиром?!

Прикро, але я б не влучила в нього через те, що почала дрижати. Це нерви. Мабуть. Про інші, більш бентежні, причини думати я собі не дозволила.

Найгірше, найжахливіше те, що це мені в Соретті і подобається — його непристойне, обурливе, зарозуміле й марнославне нахабство. Він — осередок всіх смертних гріхів одразу. Хіба не привабливо?

Вдягатися бос не поспішав. Й далі хизувався переді мною своєю наготою. Дідько! І було ж чим! Незрівнянний твердий член й гарне дуже тіло — ідеальне поєднання, щоб звести з розуму будь-яку дівчину. Але його рот, той клятий брудний рот, що вміє й цілувати, й жалити… Це вже до вподоби не всім, лише таким збоченкам, як я.

— Ось в нас і з’явився ще один претендент на кляп з трусів, — пригрозила я.

Піднявши руки, демонструючи, що він готовий до мирного вирішення суперечки, Тоні покрокував по плавки. Та розуміючи, що він ось-ось наблизиться до мене в такому вигляді й не відаючи, чим це скінчиться, я схопила босову сьогоднішню уніформу й кинула йому.

— Ти точно впевнена, любонько, що хочеш, щоб я їх вдягнув? — Тоні знов випробував моє терпіння й витримку.

Авжеж! І якомога скоріше!

Я, між іншим, придбала їх не в сувенірній крамниці — підпільному царстві синтетики, — а в доволі пристойному магазині. Але це, звісно, не боксери від Кляйна, в яких Соретті звик носити своє найцінніше.

— Це пересторога, любий. Щоб ти коліном не віддавив собі нічого, коли длубатимешся в пилюці під диваном.

Спочатку видавши смішок, Соретті швидко посерйознішав.

— Лайно! Це справді лячно.

Тішить, що вдалося трішки його отверезити. Тепер потрібно охолодити ще й мене з моїми пекельно-хтивими думками. Не можу ж я запхати голову у морозилку, як ту подушку з жувальною гумкою.

Сходивши до ванної кімнати по кошик з мийними засобами та прихопивши заразом товсті гумові рукавички, що цього разу вбережуть його дорогоцінні пальці від порізів, Тоні, не чекаючи моєї команди, перемістився до вітальні. Я попленталась за ним.

— Потребуєш якогось інструктажу?

Вочевидь бос зеленого поняття не має, як наводити в хаті лад. Не зважаючи на мої звичні несхвальні відгуки про його розумові здібності, він все ж таки не цілковитий ідіот, але мангеттенським неробством вже отруєний.

— Впораюсь, — відмахнувся він, поправляючи рукавичку, яка не теліпалася в нього на руці, як в мене, а тісно обхоплювала зап’ясток.

А от чи впораюсь я?

Тоні ще на хвильку відлучився до кухні й повернувся з келихом та відкоркованою пляшкою просекко, з якої відпив трохи перш ніж промовив:

— Насолоджуйся виставою, Бессі.

Виструнчившись після того, як налив мені напій, Соретті граційно хитнув стегнами, одразу піймавши на цей гачок мій погляд.

Цієї миті я ненавиділа його так, як ніколи доти. Господи, якби ж він тільки знав, як сильно я ненавиділа його!

За цю котячу ліниву усмішку на вустах й міцний член, маківка якого визирала з-під гумки трусів. За непереборне бажання або спопеліти від сорому — що навряд, — або торкнутись її темно-рожевої атласної шкіри. Пальцями. Чи язиком. За паленіючі шоки й гарячу коловерть жаги між ногами. Не зважаючи на його витівки, я хотіла Тоні. Знову. Заперечувати це було б тупістю.

Одне моє слово і я б його отримала. Просто зараз, на цьому дивані. Та замість сексу я обрала просекко.