Марго Вольська - Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська

– Розумію, я, напевне, забагато собі дозволяю.

Мені стало одночасно соромно і страшно. Що, як він справді щирий?

А якщо ні?

– Пробач, – видихнула я. – Це не тому, що… Мені дуже хочеться… Але… Я просто… – кількість пауз в одному короткому реченні, точніше, в цій нарізці зі слів, уже переходила усілякі межі здорового глузду, я буквально задихалась від власних переживань. – Вибач, я зовсім не хотіла відступати. Просто я постійно відчуваю себе… Не на своєму місці, Есмонде. Мені треба багато до чого звикнути, бо в житті сталось забагато змін за надто короткий період.

Здається, моє плутане пояснення його заспокоїло. Есмонд погладив мене по щоці, а тоді відступив на півкроку, даючи більше простору для рухів.

– Мені справді потрібно приборкати свою палку демонічну натуру, – уже веселим, безтурботним голосом промовив він. – Але це важко зробити, коли поруч така зваблива дівчина, як ти, Мелісо.

– Ой, – я розсміялась. – Не починай.

– Я кажу щирісіньку правду!

– Лестивець.

– Чесний, мов кришталь!

Від цієї смішної перепалки мені справді стало легше, і я весело зареготала, не стримуючи власні емоції.

Здається, сам Флейм, тобто, де Р’єн, також був задоволений нашою перепалкою і тим, як все розвернулось. Напевне, я зачепила тему, яка його хвилювала не менше за мене саму.

Знати б ще, чому хвилює. Він боїться, що на ного перекинуть гріхи його батька? Чи переживає, що йому просто не дадуть можливості закінчити розпочатий підступ?

Ох, як я від цього втомилась! Від такої жахливої неоднозначності…

Хотілось сховатись від сторонніх очей, закрити голову руками і зробити вигляд, ніби довкола мене лише пустеля. І…

Реагуючи на мої бажання, магія поповзла хвилями довкола. Есмонд озирнувся, здивований тим, що підлога вкрилась кригою, і побачив мене, фактично примерзлу до паркету. Крижана кірка уже вкривала поділ моєї сукні і повільно підіймалась вище.

Спочатку я збиралась попросити демона про допомогу, аби він, як завжди це робив, допоміг мені зібрати до купи власний розлитий довкола резерв, але потім задалась питанням: невже я настільки безсила, що сама не можу дати собі раду? Чомусь ніби злість взяла через те, що я так скоро збиралась здатись.

Ні! Не відступлю.

Я сама потягнулась до внутрішнього резерву, дозволяючи силі розкритись на повну. Спіймала магію, мов кота за хвіст, коли вона збиралась в повній мірі розплескатись довкола, взагалі перетворюючи будинок на крижаний палац. Потім повільно покликала чари, ніби втягнула силу в себе, збираючи її крихта за крихтою, повертаючи назад у свої руки.

Спочатку до норми повернулась підлога. Потім, хай і не так швидко, як я планувала, розмерзлася і моя сукня, і я зібрала всі чари, що пролила на неї, назад, всотала їх у резерв і видихнула з полегшенням, відчуваючи, як переповню мене рідна, знайома сила.

– Вражаюче, – похитав головою Есмонд.

– Та!.. – я махнула рукою. – Що ти таке кажеш. Ти стільки цьому мене навчав, що я вже повинна була давно зрозуміти, як то робиться, це просто… Урок повторила.

– Раніше ти цей урок повторити не могла, – відзначив Есмонд. – Отже, прогресуєш – і дуже швидко!

– Ти надто високої про мене…

– Мелісо! – обірвав мене демон. – Скільки можна? Чому ти постійно відмовляєшся від похвали, робиш вигляд, ніби її не заслуговуєш?

– Бо це справді так!

– В тому і справа, що ні, – заперечив Флейм. – Я вимогливий, іноді аж занадто, і учнем у мене бути не найкраща з затій. Якби в тебе дійсно нічого не виходило, я б прямо про це і говорив. І нездарою б назвав, якби ти нею була, не дивлячись на те, що ти мені дуже подобаєшся.

Останнє прозвучало, мов грім серед ясного неба. Есмонд фактично говорив мені, що відчуває до мене симпатію. Серйозно?! Він ось так просто каже мені про це, дивлячись в обличчя? Та я ледь на ногах втрималась, почувши ту його фразу, і не знала, куди себе зараз подіти. Не вірила своїм вухам, не розуміла, як взагалі таке можна…

Відчувати до мене.

– Ти надзвичайна, Мелісо, просто дуже себе не цінуєш, – тим часом заявив Есмонд. – Але, можливо, колись я таки змушу тебе в це повірити?.. Гаразд, збирайся, а то запізнимось на заняття. У мене там перездача, напевне, вже штурмом беруть кабінет.

Така швидка зміна теми, здається, свідчила про те, що йому і самому було трохи незручно зізнаватиь в почуттях і говорити про це все. Мені ж раптом захотілось стерти той Алісин лист з пам’яті і просто довіритись своїм почуттям, втонути в них. Це ж так прекрасно. Я йому подобаюсь! Я! Йому!

Я всміхнулась і, переповнена зсередини щастям, кинулась нагору, готуватись до нового робочого дня. І навіть Люціо де Р’єн вже не здавався таким страшним.

***

Мій чудовий настрій протримався аж до приходу на заняття. Сьогодні нам розповідали про особливості переплетіння магічних потоків та їх анатомічну будову – це використовувалось у розробці заклинань, базованих на глибокій фізіології, – і я б з задоволенням це послухала наодинці, але збоку знову всівся Джейсон, і, судячи з його вигляду, вважав, що все нормально.