Герберт Уеллс - Війна світів. Невидимець

Це несправедливо... Ви ж повинні погодитись. Адже я маю право...

— Йди! — наказав голос.

Містер Томас Марвел прискорив кроки, і якийсь час вони мовчали.

— Як мені важко! — сказав містер Марвел.

Але це не справило на Невидимця враження. Тоді містер Томас Марвел спробував зайти з іншого боку.

— Що я матиму з цього? — ображено спитав він.

— Заткнися! — роздратовано крикнув голос. — Я подбаю про тебе. А ти робитимеш те, що я тобі скажу, і робитимеш як слід. Ти хоч і дурень, це правда, але робитимеш, як я звелю.

— Я зовсім негодящий для цього, кажу вам, сер, так воно і є, хоч як я вас поважаю...

— Якщо ти не замовкнеш, я знову викручу тобі руку, — сказав Невидимець. — Мені треба поміркувати, не заважай мені.

Незабаром між деревами блиснули дві жовті плями і в темряві завидніла дзвіниця церкви.

— Я триматиму руку в тебе на плечі, поки ми будемо йти селом, — сказав голос. — Іди прямо й не роби дурниць. Бо буде гірше.

— Я знаю, — зітхнув містер Томас Марвел. — Я добре все знаю.

Жалюгідна постать у старомодному подраному циліндрі пройшла зі своєю ношею по сільській вулиці повз освітлені вікна і зникла у вечірній темряві.

Розділ XIV

У Прот-Стоу

Наступного дня о десятій ранку містер Томас Марвел, неголений, брудний і запорошений, сидів біля дверей маленького трактиру в передмісті Порт-Стоу. Руки він тримав у кишенях, був дуже стомлений, збентежений і розгублений і часто надував щоки. Поруч із ним лежали книжки, перев’язані вже мотузком, а не шлейками. Клунок містер Марвел, згідно з новими планами Невидимця, залишив у сосновому лісі за Бремблгерстом.

Отже, містер Томас Марвел сидів біля дверей трактиру. На нього ніхто не звертав уваги, проте він непокоївся дедалі більше. Руки його тільки й смикали нервово кишені.

Він сидів так майже годину, коли з трактиру вийшов літній матрос і сів біля нього. В руках матроса була газета.

— Гарний день, — сказав матрос.

Містер Томас Марвел озирнувся мало не з жахом.

— Дуже, — погодився він.

— Погода саме на цю пору року, — провадив матрос далі.

— Так, — погодився містер Томас Марвел.

Матрос видобув із кишені зубочистку і, вибачившись, кілька хвилин орудував нею, роздивляючись містера Марвел а і книжки, що лежали поряд із ним. Підходячи до містера Томаса Марвела, матрос почув, яку кишені в того ніби забряжчали гроші, і здивувався з того, яким не схожим на грошовиту людину він виявився. Отже, матросові думки швидко перейшли до цієї теми.

— Книжки? — несподівано запитав він, закінчивши працювати зубочисткою.

Містер Марвел здригнувся і глянув на книги.

— Так, — сказав містер Марвел, здригнувшись. — Так, книжки.

— У книжках іноді пишуть незвичайні речі, — сказав матрос.

— Звісно, — відповів містер Марвел.

— Але незвичайні речі бувають не тільки в книжках, — сказав матрос.

— Ваша правда, — погодився містер Марвел, зиркнувши на матроса, а потім озирнувшись.

— Буває, прочитаєш у газеті про щось незвичайне, — вів далі матрос.

— Буває.

— От у цій газеті... — почав матрос.

— Ага! — сказав містер Марвел.

— У цій газеті... — Матрос пильно вдивився в містера Марвела. — У цій газеті, наприклад, пишуть про невидимця.

Містер Томас Марвел скривив рот, почухав щоку і відчув, як вуха червоніють.

— А про що ще вони пишуть? — насилу спитав він. — І де цей невидимець: в Австралії чи в Америці?

— Ні там, ні там, — відповів матрос. — Тут.

— Господи! — здригнувся містер Томас Марвел.

— Я маю на увазі, — пояснив матрос, спричинивши в душі містера Марвела величезну полегкість, — я маю на увазі: не саме в цьому місці, а неподалік.

— Невидимець! — повторив містер Марвел. — І що ж він робить?

— Усе, — відповів матрос, допитливо вдивляючись у містера Марвела. — Чинить різне неподобство.

— Я вже чотири дні не читав газет, — сказав містер Томас Марвел.

— З’явився він уперше в Айпінґу.

— І що?

— Звідти він і почав. А звідки він, ніхто не знає. От: «Надзвичайна пригода в Айпінґу». В газеті пишуть, що це все — чиста правда!

— Господи милосердний! — вигукнув містер Томас Марвел.

— Справді, це історія незвичайна. Розповідають вікарій і лікар, які бачили його цілком ясно... Точніше, не бачили. Пишуть, що він живу трактирі «Карета й коні» і ніхто навіть не підозрював про його нещастя, поки під час бійки йому з голови не зірвали бинтів. Тоді й помітили, що голова в нього невидима. Відразу ж спробували його забрати, та де там. Він скинув одяг і вислизнув, щоправда, після великої колотнечі, під час якої він серйозно поранив достойного і шановного, як його називають, констебля, містера Джеферса. Отаке, дивіться! І прізвища є, й усе інше.

— Господи милосердний! — сказав містер Томас Марвел, нервово озираючись і намагаючись навпомацки перелічити гроші в кишені. Аж раптом у нього виникла нова, дивна думка. — Надзвичайно чудернацька історія, — сказав він.

— Так, неймовірна! Я ніколи не чув про невидимих людей, а тепер трапляються такі дива, що...

— Більше він нічого не зробив? — спитав містер Марвел, силкуючись здаватися невимушеним.

— А хіба цього мало?

— А він не повернувся туди? Чи зник і кінці в воду?

— Зник, — відповів матрос. — Вам хіба цього не досить?

— Ще б пак, досить.

— Отож, — сказав матрос. — І про мене, досить.

— А спільники в нього були? Про це пишуть? — обережно запитав містер Томас Марвел.

— Хіба мало одного такого? — спитав матрос. — Ні, дякувати Господу, спільників у нього не було... Мене аж нудить, як подумаю, що він десь тут поблизу, — повів матрос далі. — Гадають, що він пішов по дорозі на Порт-Стоу. Цебто саме сюди. Куди там всякі ваші дива проти цього! Подумайте лишень, що він може скоїти! Що було б з вами, якби він хильнув зайвого та забажав напасти на вас? Уявіть: він захоче грабувати, і хто зашкодить йому? Він залізе куди завгодно і спокійно вкраде все, що забажає. Він пройде поліцейський кордон так легко, як ми з вами утекли б від сліпця, навіть іще легше, бо