Наталія Ярославівна Матолінець - Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець

плечима Златан. — Чи вже забула, як Морт вирішив проломити тобі череп?

— Якби я знала, що за мною ходить твоя тінь, все було б куди простіше.

— Але не так цікаво, згода? — хмикнув маг.

— Але як тобі вдавалось не лише перевтілювати тінь у Евереста, а й підтримувати її так довго? — здивувалась дівчина. — Середньостатистичний двійник години дві витримає. А поруч із власником взагалі здиміє.

— Скажу так: це було виснажливо. Тому ми з «Еверестом» і намагалися не зустрічатись. Але я спер круте підсилення з головного штабу Конгломерату напередодні приїзду сюди. Воно й стало в нагоді.

Варта закотила очі.

— Краще б ти спер список жертв...

Двері скрипнули.

— Перепрошую, що перебиваю. Можна увійти?

— Овва! — очі Варти розширилися. — Палатою не помилився?

Еверест рішуче виставив наперед себе букет білих лілій, ніби щит, і зайшов усередину.

— Ні. Вітаю з одужанням, Тарновецька.

— Дякую, — хмикнула дівчина. — Як кав’ярня?

— Добре. Власне, тому і прийшов. Я вирішив, що треба передати це тобі напряму: Пані Цербер звільнилася.

— Чудова новина, — усміхнулася Варта. — Сам як?

— Чудово, — кивнув алхімік.

Залягла незручна тиша.

— У версії твоєї тіні він був більш балакучим, — похитала головою Варта, зиркаючи на чеха.

— У версії моєї тіні в нього взагалі було куди більше бенефітів, — набундючився Златан, проте тут же схопився зі стільця. — Я покину вас. Ненадовго.

— Огидний тип, якщо тебе цікавить моя точка зору, — Еверест провів його настороженим поглядом.

— Як і всі темні, з вашої точки зору, — кинула Варта знущально.

— Це не так, — Еверест заперечно похитав головою. — Мілен розповів мені, що ти його врятувала, — додав світляк. — І ще ти врятувала Анну. Чому?

— Бо я бачила смерть. І мені не сподобалося, — Варта пригадала про те, що сталося із Софікодою. Тоді рану Дикорослої. І власне відчуття безпорадності. — А ще тому, що я — напівлегендарна Вартова. Мабуть, це автоматично передбачає трохи більше прихильності до світляків.

— Ага, — Еверест відповів їй зніченою усмішкою.— Ми гарно спрацювали тоді... на останній мітці. Я й не підозрював, що голова мав такі плани.

— Ніхто не підозрював. Дякую за допомогу, — щиро відказала чаклунка.

Після обміну новинами Еверест пообіцяв зайти ще. Його лілії довго не в’янули.

Потім приходила Дикоросла з Ружичкою і Ромою. Анна з Міленом. Тайфун. Аллі й Максиміліан. Мельхіор, темні алхіміки, світлі цілителі, відьми... Навіть кілька людей-співробітників.

І батьки, звичайно. Варті було дивно думати, що вони — її дво- чи троюрідні пра-пра-племінники. Вона вирішила, що одного дня розпитає їх про Станіслава і Амалію Тарновецьких. А можливо, навіть поїде до тіток із Кракова. Але це буде згодом...

Найчастіше заходив Златан. Розповідав про скандали в суді та трансформації в Конгломераті, який добряче струсонуло після відставки керівника.

— Мені тут, до речі, офіційно запропонували позицію чеського судді, — повідомив він за день до того, як Варту обіцяли виписати з лікарні.

— Ого! — вона сплеснула в долоні. — Це ж... круто, так? У тебе буде купа бабла, їздитимеш по всьому світу, заборонену магію вивчатимеш...

— Та так, — маг розтріпав кучері. — Сказали, що я гарно підходжу на цю позицію. Бо теоретично маю сили Вартового — ну, із цим ще працювати й працювати. Але ще я стільки років допомагав дідові. Отож, вже знаю все і всіх. Та і в Конгломераті проти мене ніхто нічого особливо не має — аж дивно!

— Дивно, — погодилась Варта, — враховуючи, що з твоїм сарказмом можна за дві хвилини втоптати в болото будь-якого співрозмовника.

— Ну, із суддями я так не розмовляю.

— Ну, тоді я тебе вітаю, — чаклунка кивнула поважно, хоч щось кольнуло її всередині.

— Не варто, — Златан почухав кінчик носа, потягнувся, різко схопився зі стільця і підійшов до вікна, наче йому геть не сиділося на місці. А тоді повернувся до Варти, — бо я відмовився.

— На біса? — визвірилась вона. — Позицію судді пропонують у кращому випадку раз у житті!

— Знаю.

— Та й тобі підійде. Ти вмієш справляти враження пафосного всезнаючого виродка.

— Знаю.

— То чого ти тут сидиш, ніби мого дозволу не вистачає? — Варта відчула раптом, що він її дратує. Не просто дратує, а бісить так, що бачити його несила. Вона хотіла встати з ліжка й виштовхати мага за двері, але він прибив її до місця поглядом і майже ображеним тоном відказав:

— Та годі в дитсадок бавитися, справді.

— Це якраз не забавки. Пішов наздоганяти свою унікальну можливість! — дівчина відвернулась і вказала у бік дверей.

Але Златан натомість сів на підвіконня й подивився на свої руки.

— Моя унікальна можливість тут, Варто... Почнімо з того, що у Львові я отримав змогу жити далі. І... і на радощах ми з Міреком так захопилися гулянкою, що я цілковито забув, що відбувалося потім. Але в результаті купив сувенірну чашку, вишиванку й квитки до Праги. Боюся, тобі доведеться скласти мені компанію.

— Я схожа на вазон, який можна взяти і кудись повезти?

— Твоя мати в захопленні від цієї ідеї. Твій батько менше, але ми це ще обговоримо. Тим більше в Празькому Клементінумі є важливі архівні дані про Вартових. Думаю, нам доведеться проводити трохи більше часу разом, щоби їх вивчати. Ти ж розумієш, що ця сила важлива не лише в часі Гри? На наступних зборах Конгломерату відбудеться наша посвята. Якщо ти ще хочеш у це влізати, звичайно... О, а ще я трохи дослідив архів і знайшов твій дім... твій рідний дім. У Кракові. Пше-пше, Аґато?

— Та йди ти зі своїм «пше-пше», — Варта спохмурніла ще сильніше.

— Я очікував від тебе більше ентузіазму... Після того як ти так відчайдушно рятувала мене, — темні очі дивились на неї з неприхованою іронією.

Варта позіхнула.

— Ти теж мене рятував безліч разів і при цьому планував вбити наприкінці.

— Я вже казав тобі, що доволі швидко передумав. Тому волію залишити цей епізод у минулому. Адже ти тоді все ж мені повірила, а не славнозвісному чеському судді.

Варта зітхнула.

— Та не дуже я тобі повірила. Просто навалилось стільки всього, що мені хотілося виплутатись. Я подумала, що у тебе взагалі-то