Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

Наступний клан — Кам’яні Стовпи. Теж досить великий та багатий. Вони намагаються зібрати у себе якомога більше чарівників, які можуть приносити великі гроші. Це в основному маги Землі, Транспортники та чарівних Предметів. У них також близько ста магів. Я тобі розповідала, що за учнів клани платять, так ось — останнім часом Лисиці і Стовпи забирають собі майже всіх учнів, які не можуть за себе заплатити. Та ще й спонсорують дітей знатних придворних вельмож, лицарів, які не мають Зерна, але хочуть навчатися в Школі. Добре, що Кам’яні в основному намагаються розбагатіти і не лізуть в політику та у владу, як Лисиці. Для Кам’яних завжди головне — це гроші.

Наступний клан — Троянди. Через те що клани не можуть охоплювати дуже великі території, то він утворився на дальньому кордоні держави Тротс. У ньому є маги різних видів. Вони доброзичливі та гостинні, але вміють і можуть за себе постояти. Часто вони підтримують правильні й розумні рішення в Ордені.

Останній, п’ятий, клан — клан Птахів. У ньому зібралися чарівники, які керують тваринами, рослинами і лікарі. Є у них непогані маги Повітря та Води. Їх скрізь потребують, тому так склалося, що вони розкидані по всій державі. Птахи вкрай дружні з нами і, оскільки зараз наші клани не дуже великі за кількістю та не вельми сильні за впливом, часто ми об’єднуємося заради загальних цілей.

І, як я вже казала, є Вільні маги. Це ті, хто не захотів приєднатися до якогось клану або вийшов чомусь зі свого. Останнім часом вільних стає все більше. Вони за бажанням можуть долучитися до будь-якого з п’яти кланів, але найчастіше живуть відокремлено і самі собі заробляють на життя. Вони здебільшого служать придворними чародіями у багатих лицарів та баронів, іноді просто міськими магами. З числа Вільних і був обраний нинішній Глава Ордену Каса Альєнте Магістр Гуфо. Дуже розумний і сильний маг. Його підтримала більшість, щоб Лисиці не змогли поставити свого мага главою Ордену. Це поки що все. Щось я втомилася тобі все це розповідати. Ти хоч щось запам’ятав?

— Звичайно, запам’ятав. П’ять кланів плюс Вільні. Птахів любити, Лисиць топити, а у Кам’яних можна грошенятами розжитися. Троянди і Вільні — нормальні люди. Все правильно?

— Цікаве скорочення моєї історії. Але загалом правильне. Я тобі не буду розповідати детальніше, бо і заняття у тебе в Школі будуть з цього питання, та й останні новини сама я знаю тільки зі слів Зонколана. Я бачу, що ти вже засинаєш в кріслі. Давай піднімайся, і підемо спати. Завтра у нас ще буде час побалакати, бо від’їжджаємо після обіду. З дому вийдемо за годину. Не хочу бігти. Тож в ранці можеш на пробіжку не йти, будемо розбирати твої речі та продовжимо наш урок.

Ранок був приємним. Нікуди не треба було поспішати, Нік блаженно валявся в ліжку і уявляв собі новий світ, який чекав на нього через кілька годин. Але скоріше це були його фантазії, ніж уявлення про реальність. Про далеку планету він знав зовсім небагато, тільки те, що встигла розповісти Ліна, і трохи, що вдалося дізнатися з книг під час вивчення мови. Він побоювався, як прийме його цей новий світ, як стати своїм у світі, який так сильно відрізняється від його звичного життя? Як вижити та спробувати виконати те, що від нього чекають Ліна і Гуру?

— Агов, лежню, вставай, — стук у двері та слова наставниці вирвали Ніка зі світу його фантазій. — Ти що, до обіду зібрався валятися? Дивися, якщо ще хоч трохи затримаєшся, то залишишся без сніданку. Піднімайся, нам ще до від’їзду треба підготуватися.

— Та йду вже. Не дадуть людині відпочити на останок, — відповів Нік, злазячи з ліжка. — Хоч щось на сніданок мені залиште, а то зовсім висохну тут з вами.

Не давши йому довго засиджуватися за столом, Ліна змусила перетягнути всі його речі в лабораторію і там почала їх перебирати.

— Ну, подивимося, що ж ти вирішив взяти із собою у нове життя, — сказала вона, витрушуючи вміст рюкзака на стіл.

— Я чесно намагався слідувати тим обмеженням, про які ви говорили, але виявилося, що це дуже непросто в моєму світі, — почав виправдовуватися Нік, знаючи, що Ліна не всі його речі схвалить.

На його подив, вміст сумки повністю задовольнив Ліну. Але це поки не дуже його заспокоїло. У сумці в основному лежали білизна, штани, футболки і пару светрів, в яких він був упевнений. Найбільш спірні і підозрілі речі він сховав у рюкзаку. Ліна акуратно склала назад весь одяг і взялася за рюкзак. Підняти його вона не змогла. Він виявився дуже важким.

— Ти що, вирішив цеглу із собою взяти! Бігом сам викладай все з рюкзака на стіл. Буду перевіряти, — сказала мольфарка.

Той почав все діставати. Ліна одразу насупилася. Було видно, що вона незадоволена речами, які він зібрав.

— Ніку, ну які кросівки можуть бути на Франі! Як тільки ти вийдеш у них, всі будуть на тебе звертати увагу.

— Ліно, без них я зовсім не зможу. У мене завжди була проблема із взуттям, і я вже дуже звик до комфортного та зручного. Якщо там доведеться бігати або займатися спортом, без них я через пару годин розіб’ю ноги та й зовсім не зможу ходити.

— Ти думаєш, що за тисячі років на Франі не навчилися робити гарне взуття, яке не вбиває ноги? Повір, маги, правителі, вельможі дуже вибагливі і розбалувані люди. Кращі майстри роблять для них м’яке та зручне взуття.

— Припустимо, поки я в Школі, я зможу його носити, але, судячи з усього, мені багато доведеться подорожувати і зовсім