Олексій Анатолійович Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

– Хто там?

– Це я, батьку.

– А, сину мій, ти повернувся?

– Так, батьку, я повернувся.

– Де ж ти гуляв до цієї пори, сину мій?

– Батьку, хоча ми з тобою стали як син і батько, ніколи не питай мене, де я блукаю.

– Ну, сину мій, видно ти не надто суворих правил.

– Батьку, не думай, що я злодій чи гультяй.

– А де ж ти тоді був ледве не всю ніч?

– То добре вже, скажу де був: цю ніч я ходив як каландар та заблукав, не міг знайти вашу оселю. І раптом опинився я біля фортечних воріт. Там світилося одне вікно. Вирішив я подивитись, що за світло, і пішов туди. Зайшов до кімнати та й побачив ханських кухарів. То вже як там я опинився, вирішив заспівати одну-другу пісню «талин». Я собі так міркував: дадуть що-небудь за пісню – моє щастя, не дадуть – бог з ними. Заспівав я їм пісню-другу із Мешреба, приклав руку до вуха. Припало це їм до душі, і дали вони мені трохи м'яса від яхна, яке готувалося для хана.

І Ґероґли дістав яхна і поклав перед старим.

А ще кухарі сказали: «Це теж буде доречно такому каландару як ти», – і дали мені чаю, тютюну, цукру і набат.

– Сину мій! У тебе гарні заробітки. Віддам я тобі в дружини свою доньку – одна вона у мене.

– Не поспішай, діду! Про заробіток я потурбуюсь, і у тебе ні в чому не буде потреби.

Дід пройшов до іншої кімнати:

– Вставай, стара, вставай! Твій син приніс їжу для селаліка.

І наїлися вони зі старою від душі, гарний влаштували селалік.

Про кого тепер піде мова? Про Ґероґли.

Хіба немає у нього в фортеці інших турбот? Прокинувшись, заклинаннями він змінив свою зовнішність і почав ходити біля стайні, щоб дізнатися новини.

Зійшло сонце. Почали мести вулицю. Ґероґли дивився, слідкував за всім, бажаючи все знати.

Вже високо піднялося сонце, коли почувся передзвін дзвіночків, неначе йшов караван.

Це їхала стара, – раз у десять днів вона сама давала воду і корм коневі, дивилась, чи все до ладу. Заради неї і підмітали-поливали вулицю. А передзвін ішов від дзвіночків, якими були прикрашені два скороходи, вони йшли по праву руку від старої, супроводжуючи її.

Ґероґли дивився пильно, прикидаючись сільським простачком, – так ось вона, та сама стара! Сидить на пречудовому ступаку, на м'якій подушці, за паском – ніж з кістяним руків'ям, такий великий, що руків'я стримить на півтора геза вище її голови.

– Агов, джигіти, а хто це їде? Може, це мати вашого хана?

– Та ти геть здурів, каландар! Хіба ханська мати стане роз'їжджати по вулицях?

– А хто ж це тоді?

– Це стара, що змогла викрасти і привести коня суніта Ґероґли із Чотирьохгірного Чандибіля.

– Ох і молодець! Хай Аллах продовжить її вік! – сказав Ґероґли.

Біля воріт старій допомогли зійти з коня, відчинили ворота. Побачивши Ґир-ата, вона мов заціпеніла. Покликала конюхів і стала допитуватись:

– Хто годував коня, хто напував, хто доглядав за ним?

– Це ми.

– Правду відповідайте!

Тричі суворо допитувала вона конюхів, але ті стояли на своєму. Адже якби вони зізналися, що поснули вночі і коня годував, поїв і чистив хтось інший, стара наскаржилась би падишахові й їх живими б закопали у землю.

– Та добре вже! Виходить, ви самі можете годувати коня, самі можете доглядати його…

Так відповіла стара, а про себе подумала: «У фортеці з'явився або сам Ґероґли, або Сапар-Косе, або Бед-Рустем, або Делі-Мятер. Треба негайно повернутися додому і нікуди не виходити із свого палацу, випросивши на це згоду у шаха».

Вийшовши за ворота, вона раптом застогнала, заохала, прикинувшись хворою. Ґероґли відразу розгадав її хитрість. Кинувся він до старшого скорохода хана, якого раніше знав.

– Бачу, постарів ти, важко тобі службу нести, а мені дуже хочеться скороходом стати. Продай мені своє скороходське спорядження.

– Що ж бери, сину мій. До сьогодні у мене не було покупця.

– Називай ціну, діду!

– Сину мій, у такого молодця, як ти, грошей мабуть досить. Дай, скільки зможеш, потіш стару людину.

Дзвіночки скорохода коштували не більше одного золотого, – Ґероґли простягнув дідові десять золотих.

– Нехай спорядження скорохода принесе тобі удачу!

– Нехай згодяться тобі гроші для святкуван-ня-частування!

Зайшов Ґероґли у