Раймонд Коурі - Останній тамплієр

в них ілюстрацій. Складені вони були просто і якось незвично, вочевидь — край до краю; бездоганно виписані літери лилися безперервним потоком, без інтервалів між словами чи параграфами.

Рейлі став мовчки й уважно роздивлятися їх, явно спантеличений. Потім повернув голову і поглянув на Тес. На її замурзаному в тунелях обличчі з'явилася посмішка.

— Це папери Венса, — мовила вона, — тамплієрівський рукопис із Альбі. Я бачу, що це — латина, але все, що тут написано — це якась тарабарщина. Зрозуміти нічого не можна. Ось чому Венсу був потрібен шифратор. Ці папери — ключ до розгадки усієї цієї історії.

На обличчі Рейлі з'явився збентежений вираз.

— Але ці сторінки... без шифрувального пристрою від них не буде ніякого зиску.

Тінь самовдоволення промайнула в очах Тес.

— Так, дійсно, але... без цих паперів ніякого зиску не буде і з шифратора!

Це був момент, який згодом вона з приємністю згадуватиме: мовчазний Рейлі, якого роздирали на шматки суперечливі почуття. Тес бачила, що рукописи стали для нього приємним здивуванням; але вона бачила також, яких величезних зусиль він докладає, щоб приховати свою радість від такої новини, бо жодним чином агент ФБР не хотів заохочувати її безрозсудство і самостійні пошуки. Натомість він кинув на неї докірливий погляд, а потім вийшов із машини і попросив одного з присутніх колег негайно перефотографувати старовинні аркуші. За лічені секунди до них підбіг агент ФБР з великим фотоапаратом, і Рейлі віддав йому папери.

Тес мовчки спостерігала, як фотограф розстелив їх на багажнику і заходився працювати. Потім вона повернула голову і побачила, що Рейлі витягнув маленький радіотелефон і став справлятися про ситуацію в підземному лабіринті. Було щось привабливе у тій добре продуманій квапливості, з якою він взявся до роботи. Коли Тес спостерігала за його приглушеною і «закодованою» розмовою, Рейлі кинув на неї швидкий погляд, і їй здалося, що в його очах промайнула слабка і трохи навіть глузлива посмішка.

— Мені треба спуститися в тунель, — сказав він. — Там знайшли двох твоїх друзів.

— А Венса вони не знайшли?

— Жодних слідів. — Рейлі почувався розчарованим. — Я скажу, щоб тебе відвезли додому.

— Та мені не треба так терміново, — відповіла вона. Це була неправда. Їй страх як хотілося якомога швидше вискочити зі свого мокрого і смердючого одягу і годинами стояти під душем — але тільки після того, як фотограф закінчить свою роботу. Бо ще більше їй хотілося ще раз поглянути на документи, з-за яких і розгорілася уся ця буча.

Рейлі пішов, залишивши її у машині. Вона побачила, як він перемовився із двома колегами і попрямував до входу на станцію.

Раптом її думки перервав мобільник. На дисплеї висвітився номер її домашнього телефону.

— Тес, люба, це я, — мовила Ейлін.

— Ой, мамо, вибач, що я не подзвонила!

— Не подзвонила? А що, щось трапилося?

Тес із полегшенням зітхнула. Не вистачало іще, щоб її матір через неї хвилювалася! Коли б з ФБР телефонували, щоб дізнатися, де вона, то вони теж зробили б це вкрай тактовно, щоб не налякати Ейлін.

— Та ні, все гаразд. А що ти хотіла?

— Просто хотіла запитати — коли ти повернешся додому. Тут на тебе чекає твій приятель.

У Тес мурашки побігли по спині.

— Мій приятель?

— Так! — радісно цвірінькнула матір. — Він такий приємний мужчина! Поговори з ним, люба моя. І не запізнюйся. Я попросила його дочекатися обіду.

Тес почула, як слухавку передають із рук в руки, а потім пролунав уже знайомий їй голос.

— Тес, серденько, це я, Білл. Білл Венс.

39

Тес аж заціпеніла від страху на сидінні авто, і до горла підкотився клубок розміром з кулак — не менше. Так значить він там — у її оселі, у її рідній домівці. З матір'ю. І... з Кім!?

Вона відвернулася від дверцят машини і міцно стиснула телефон у руці.

— Чого тобі від мене...

— Я просто думав, що ти вже вдома. Я що — неточно розрахував час? Ти ж казала у своєму повідомленні, що це — терміново.

«У повідомленні? Яке ще повідомлення!? — Тес гарячково розмірковувала. — Вдерся до мене додому та ще й придурюється!» — Хвиля гніву накотилася на неї.

— Слухай, ти, не здумай зробити їм зле, бо клянусь...

— Ні-ні-ні! — перервав він її, — обіцяю, з цим не буде жодних проблем. Однак я дійсно не можу довго чекати. Хоч як би мені не хотілося скористатися спокусливим запрошенням твоєї матінки і пообідати разом із вами, але незабаром мені треба повертатися у Коннектикут. Ти ж сказала, що маєш мені щось передати, хочеш, щоб я на цю річ подивися.

«Ну звичайно ж! Рукописи. Він хоче, щоб я повернула йому папери». Тес зрозуміла, що нічого поганого ні її матері, ні її доньці Венс заподіювати не збирається. Він удавав із себе її друга і поводився відповідним чином. Мати