Ірена Ігорівна Карпа - Добло і зло

ващє, — кажу я, — це дивно, що ви мене не хочете, я ж звєзда.

— Ну і хай тобі такі ж звйозди дають! — кричить Ведмідь.

— Які звйозди? — цікавиться Вася.

— Ну, ми… — зітхає Грізлі.

Потім ми чогось зависаємо і ніякого сексу. Ніякого, уявляєте? Напевно ж уявляєте.

Влажниє рози покидають ванну, витираються і знімають із червоних труб засушені труси зі шкарпетками.

— Ти що, вдягаєш ці труси?! — вжахається Вася, коли Ведмідь натягує зняті з батареї майтки.

— Ну.

— Ти шо?! Вони брудні!!!

— Як брудні? Дура?

— Нє!!! Я ними підлогу мила!

— Фу, кончєна! — І Ведмідь зтягує свої чорні труси з рожевим черепком. Втім, може це й мої труси були. У нас їх три пари — кожній тварі.

— Ха-ха!!! — аж до червоної підлоги гнеться Вася. — Ми заставили Ведмедя зняти труси!!!

NICOLAS CAGE

Нарешті ми купили собі в дім Ніколаса Кейджа. Рожевий вібратор з прекрасними перлинками, що крутяться навколо його Вселенської осі. Це якщо купити батарейки і натиснути «Оп». Або «Оп» — це вже веселіше, слов’янське прочитання цієї кнопочки. Стовбур Ніколаса Кейджа, як реактивну ракету, обіймає маленький кролик зі зворушливими вушками. Схоже на картинку відомого коміксу «Bunny Suicides». Щоправда, кролик тут не збирався кінчати життя самогубством. Він збирався лоскотати клітор щасливої власниці. Вушками. У кіні «Секс і місто» одна з героїнь просто відмовлялася від побачень з чоловіками, завівши собі вдома такого кролика. Що вже казати про нашого Ніколаса Кейджа — мужчину імпозантного і з перлами в подарунок кожній жінці.

— Кожній влажній розі, — супиться Медвідь. — Він же не блядун у нас валютний.

— І взагалі він зараз в шоці, — кажу я. — Його не на те вчили, щоби кіна дивитися.

— Ага, вся сім’я в зборі! — каже Вася.

Ми лежимо на траходромському ліжку вп'ятьох: Ведмідь, Вася, Внот, Ніколас Кейдж і я. Дивимося кіна, бо в мене соплі. Не пішла я сьогодні працювати зіркою в телевізор, тож почуваюся добре.

— Прикиньте, його програмували на жорстке порєво, а ми що робимо? — не можу заспокоїтися я. — Годуємо пацана авокадами, кладемо в обійми Єнота, показуємо кіна…

— Ага, давайте організуємо компанію зі спасіння ділдо! — кричить Ведмідь. — Будемо читати їм книжки і водити до церкви…

Ніколас мовчить і ховається під ковдру. Десь під нею ж вібрує мій телефон.

— А давайте його помиєм і запхаємо Карпі в рот.

— А чого в рот?

— Того що в піську не інтересно.

— А чого не інтересно?

— Того шо ми тобі його вже в сраку запхали. Поки ти зі своїм чуваком тринділа.

Мій чувак смажиться в Гоа і телефонує мені щодня двічі. Як будильник. А я, як стверджували тьолки, дико встидалася й заїкалася, говорячи з ним по телефону.

— Ех, блін, англійською я би такий телефонний секс влаштовувала. А українською звучу геть тупо. Відповідно, я — говорящий антисекс. Бо ж сексуальність — це впевненість. А я якась недокучерява авца.

Поміж тим, Ніколас Кейдж лежав поза межами моєї дупи. В обіймах плюшевого Єнота з виразом обличчя «Помогітє». Єнот рідко міняв його на щось інше.

Щоби швидше видужати, ми вирішили дивитися еротичні фільми початку 90-х. Саме ті, що колись не подивилися, бо ж не дозволяли батьки. Діти, закрийте очі і все таке. Тепер нам уже ніхто такого не скаже, а Єноту і Ніколасу Кейджу ми самі повідкриваємо очі. В едукативних цілях, як уже зазначалося. «Злиття двох місяців» — це кіно з Шарон Стоун показували в Яремчі в кінотеатрі. Дітям до 16-ти заборонено. Діти виросли і всім помстилися, хе-хе.

Починається все випускним балом престижного коледжу. Принцеса балу і маладой чєлавєк, президент якогось там студентського братства. Світ дрімс, як книжка пише.

«В слєдующій раз ми сабєрьомся патанцевать на іх свадьбє!» — кричить русскаязичная тьотя-дубльорша з екрану лептопа.

— В слєдующій раз, — каже Вася, — ми сабєрьомся патанцевать на іх магілах.

Еротичні кіна тих часів виявляються нецікавими. Там ходить купа кучерявих білявок і брюнеток в огидному одязі, повний тобі антисекс. Зате хлопці всі — поголовні мачо-мени карусельники чи бурувальники асфальту.

— Коротше, забиваємо хуй на таку еротику, — роблю висновок я.

— Ні! — Кричить Вася, — не бий Ніколаса Кейджа, він тут ні до чого!

Як би там не було, з приходом Ніколаса ми, нарешті, зрозуміли істинне значення поняття «ЧЛЕН сім’ї»…

ВИПРОБУВАННЯ

Смішно було би казати, що ми так і дивилися з Ніколасом Кейджем телевізор. Так у всіх все починається з культурних розваг, а потім… Коротше, коли ми на Меланки напились гомеопатичних ліків, нажерлися курки, накапалися в ніс інтерферону (з людей його добувають, між іншим), натанцювалися латиноамериканських танців і накурилися трави (в самому кінці, зауважте!), нам захотілося сексу.

Ведмідь завалив мене на ліжко і почав «трахати». В джинсах собі просто, з прищепнутим за карабін чорно-білим песцевим хвостом, ахотнік сраний, так мене, нещасну, взяв і завалив — в різних шкарпетках і в червоних балетних тапочках — ходжу я так вдома, ну а шо? Без хуя, власне, почав трахати, бо ж Міша — воно дівчинка насправді.

— Ай-ай, куда ти, Міша?! — верещала я і реготала, бо Ведмідь ще й лоскотався, як дурний. — Ти ж в сраку попадаєш!!!

— Ага! Ага!!! В Індії буде ще не те! Звикай!

Падлюки дикі. Далася їм моя Індія, мій Антон та інші мої речі. Навіть на «іскуство» курвів пробило. Ось що напридумувала Вася в проміжку між читанням свого же-же і переглядом «Бетмена»:

«ВБИТИ ІРЕНУ КАРПУ,

АБО ДОТЕПНА РОЗПОВІДЬ ПРО ФІГНЮ»

Жили були собі дід Бадузан та баба Бадузанка. І були вони такі старі шо в них повмирали всі діти і кіт, при чому кіт пережив всіх дітей і аж потім помер. Одного сумного зимового вечора дід Бадузан сказав бабці Бадузанці:

— А давай виліпимо собі доньку чи сина, чи Андрія Малахова з цього блискучого різдвяного снігу.

Бабця Бадузанка погодилась та змирилась, бо їй було похуй, вона була стара та глуха, щоби щось народити, до того ж вона страждала на аутизм та сверблячку.

Коли сніговіку з лицем Андрія Малахова виповнилось 13 років, він закохався у Термінатора з лицем Арнольда ШварценеВовчика. Термінатор був залізний та тупий, але дуже сміливий. Сніговік з лицем Андрія Малахова вважав, що таким повинен бути справжній чоловік. Спливали роки, снігові м'язи ставали залізними, а журнал «Плейбой» популярнішим. Вперше він побачив її на сторінках якоїсь невідомої газетки, і одразу ж зрозумів, що вона повинна стати його другою половиною зі снігу, ну, або просто посмоктати його помаранчеву