Лі Бардуго - Шістка воронів

не засуджуючи. Він чекав, що буде більше нарікань, але навіть Вілан просто похилив голову та йшов уперед. «Усі вони виживальники, — зрозумів Гелвар. — Вони пристосовуються». Коли сонце почало спускатися до обрію, вони з’їли свої порції сушеної яловичини й сухарів і попадали до наметів, не кажучи жодного слова.

Проте наступний ранок приніс із собою смерть тиші й крихкого Матаясового умиротворення. Тепер, коли вони зійшли з корабля й були далеко від його екіпажу, Каз наважився вдатися в деталі плану.

— Якщо все буде гаразд, ми збираємося зайти й вийти з Льодового Двору ще до того, як фієрданці зрозуміють, що їхній дорогоцінний учений зник, — повідомив Каз, коли всі закинули за спини наплічники й продовжили прокладати собі шлях на південь. — Коли ми увійдемо до в’язниці, нас відведуть до зони очікування під чоловічими й жіночими камерами, поки не визначаться з покаранням. Якщо Матаяс не помилявся й усі процедури досі залишаються такими самими, патруль проходить тричі на день поміж камерами, щоб перелічити поголів’я в’язнів. Коли ми виберемося з камер, матимемо щонайменше шість годин, щоб дістатися до посольства, визначити, де на Білому острові перебуває Бо Юл-Баюр, і вивести його до гавані, перш ніж вони зрозуміють, що когось бракує.

— Як щодо інших ув’язнених у тимчасових камерах? — поцікавився Матаяс.

— Ми про це подбаємо.

Гелвар похмуро зиркнув, але він був не надто здивованим. Щойно вони опиняться в цих тимчасових камерах, Каз й інші будуть найбільш вразливими. Матаясові знадобиться лише одне слово, щоб вартові поклали край їхнім махінаціям. Саме це зробив би Брум, так повівся б благородний чоловік. Якась частина Матаяса вірила, що повернення до Фієрди поновить його здоровий глузд, дасть йому сил, щоб зректися цих дурнуватих пошуків пригод; натомість це лише змусило його палко прагнути повернутися додому, до життя, яким він колись жив серед своїх братів-дрюскеле, прагнути цього ще гостріше.

— Коли ми виберемося з камер, — продовжував Бреккер, — Матаяс і Джаспер охоронятимуть мотузку, що вестиме до стаєнь, поки ми з Віланом звільнимо Ніну та Інеж із жіночих тимчасових камер. Зустрінемося в підвалі. Там розташовується сміттєспалювач, і в пральні не буде нікого після того, як в’язницю буде зачинено на ніч. Поки Інеж лізтиме, ми з Віланом понишпоримо в пральні, чи нема там, бува, чогось, що він зможе використати для демонстрування. І на випадок, якщо фієрданці вирішили сховати Бо Юл-Баюра у в’язниці й полегшити нам життя, Ніна, Матаяс і Джаспер обшукають камери верхнього поверху.

— Ніна й Матаяс? — перепитав Джаспер. — Я, звичайно, далекий від того, щоб сумніватися в чийомусь професіоналізмі, але чи дійсно це найкраща пара?

Матаяс подавив злість. Стрілець мав рацію, але він ненавидів, коли його таким чином обговорювали.

— Матаяс знає всі процедури в’язниці, а Ніна може впоратися з будь-яким вартовим, не вдаючись до галасливої бійки. Твоє завдання — не дати їм повбивати одне одного.

— Тому що я дипломат у цій групі?

— У цій групі немає дипломатів. А тепер слухай, — вів далі Каз. — Решта в’язниці не схожа на тимчасову зону. Патруль біля камер змінюється щодві години, і ми не хочемо ризикувати, що хтось активізує сигналізацію, тож майте розум. Синхронізуємося за дзвонами Годинника Старійшин. Ми виберемося з камер одразу після того, як він відіб’є шосту, піднімемося сміттєспалювачем й опинимося на даху о восьмій. Жодних заперечень.

— А що тоді? — запитав Вілан.

— Перемістимося до даху сектора посольства та звідти дістанемося до скляного моста.

— Ми будемо з іншого боку контрольно-пропускних пунктів, — зауважив Матаяс, не в змозі впоратися з нотами захоплення в голосі. — Вартові на мосту вважатимуть, що ми ввійшли крізь посольські ворота й що наші папери вже ретельно перевірили.

Вілан насупився.

— У тюремних уніформах?

— Фаза друга, — оголосив Джаспер. — Шахрайство.

— Це правда, — погодився Каз. — Інеж, Ніна, Матаяс і я позичимо зміну одягу в однієї з делегацій — і ще дещо для нашого друга Бо Юл-Баюра, коли ми знайдемо його, — і неквапно шпацируватимемо скляним мостом. Знайдемо вченого й заберемо його назад до посольства. Ніно, якщо матимемо час, перекроїш його, наскільки зможеш, але лише до тої миті, поки ми будемо впевнені, що не спрацює сигналізація — ніхто не хоче, щоб серед гостей помітили ще одного шуанця.

Якщо Матаяс не наважиться дістатися до вченого першим. Якщо Юл-Баюр уже буде мертвим, коли вони знайдуть його, Каз не зможе звинувачувати Гелвара. Він отримає своє помилування.

А якщо йому не вдасться відокремитися від групи? Корабельна аварія може випасти на долю Юл-Баюра на зворотному шляху.

— Тож із цього я зрозумів, — підсумував Джаспер, — що застряг із Віланом.

— Якщо раптом виявиться, що ти маєш енциклопедичні знання Білого острова, навички зламувати замки, перелазити неохопні стіни чи фліртом виманювати в офіцерів високого рівня таємну інформацію, тоді ні. Окрім того, мені потрібно, аби бомби встановлювали дві пари рук.

Джаспер похмуро глянув на револьвери.

— Такий потенціал викинули на смітник!..

Ніна схрестила руки на грудях.

— Скажімо, усе спрацює. Як ми виберемося назовні?

— Пішки, — відрубав Каз. — У цьому й краса мого плану. Пам’ятаєте, що я казав про те, куди треба спрямовувати увагу дурника? Біля посольських воріт усі очі фокусуються на гостях, які приїжджають до Льодового Двору. Люди, які йдуть геть, уже не цікавлять вартових.

— А навіщо тоді бомби? — здивувався Вілан.

— Запобіжні заходи. Між Льодовим Двором і гаванню простягнулося сім миль шляху. — Палицею він намалював на снігу лінію. — Головна дорога перетинає ущелину. Якщо підірвемо міст, ніхто не зможе кинутися навздогін.

Матаяс ухопився руками за голову, уявляючи спустошення, яким ці ниці створіння збираються розплатитися зі столицею його батьківщини.

— Це один-єдиний в’язень, Гелваре, — сказав Каз.

— І міст, — послужливо запропонував Вілан.

— І все, що потрібно підірвати, між ними, — додав Джаспер.

— Заткніть пельки, — проревів Матаяс.

Джаспер стенув плечима.

— Фієрданці.

— Мені щось це не подобається, — зауважила Ніна.

Каз звів брову.

— Що ж, хоч у чомусь ви з Гелваром зійшлися.

* * *

Вони йшли далі на південь, узбережжя давно залишилося позаду, дедалі частіше болотисті ліси розтинали кригу, то тут, то там з’являлися проблиски чорної землі та сліди тварин — підтвердження того, що світ тут живий, що серце Джела б’ється всюди. Запитання від інших не вщухали:

— Ще раз: скільки вартових веж на Білому острові?

— Як гадаєш, Юл-Баюр буде в палаці?

— На Білому острові розташовані казарми вартових. А раптом він там?

Джаспер із Віланом дискутували, які вибухові речовини можна змішати із засобів, які знайдуть у пральні, і чи можуть вони накласти руку на запаси пороху в посольському секторі. Ніна допомагала