Мартін Штарк - Ти моя гра , Мартін Штарк
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я впевнено увійшла в кабінет, не дозволяючи собі виглядати слабкою.
Арсен сидів за своїм великим чорним столом, розслаблено відкинувшись у кріслі. На ньому була та сама сорочка, в якій він варив мені каву вранці, лише тепер рукава були закачані до ліктів, а ґудзики ще більше розстебнуті.
Він пильно дивився на мене, і я відчула, як всередині стиснулося щось гаряче, дратівливе.
— Закрий двері, — його голос був тихий, але вимогливий.
Я закрила, не відводячи очей.
Він повільно підвівся. Його рухи завжди були впевненими, котячими, небезпечними.
— То що, ти вже встигла мене зненавидіти?
Я видихнула з глузливою посмішкою.
— Ти думаєш, що мені є до тебе діло?
Він наблизився.
— Тобі є.
Я хотіла засміятися йому в обличчя. Але він різко стиснув моє зап’ястя, притягнув ближче, змусив відчути своє тепло, свою силу.
— Ти ж втекла вчора.
— Я пішла.
— Втекла.
Його губи вже були надто близько.
Я не дозволю йому виграти.
Я спеціально нахилилася ближче, торкнулася його щоки губами, але не поцілувала.
— Ти мені не цікавий, Арсене.
Я відчула, як він ледь напружився.
— Ти так говориш, бо хочеш, щоб я довів тобі зворотне?
Я викрутила руку з його хватки, зробила крок назад.
— Ти, мабуть, переоцінюєш свій вплив на мене.
Його очі зблиснули темним вогнем.
— Я тебе ще не торкнувся, а ти вже задихаєшся.
Я хотіла сперечатися. Сказати, що він не правий. Але його погляд немов роздягав мене. Я ледь встигла відійти, як його пальці різко вхопили край моєї блузки.
Відчувши, як нитки натягнулися, як тканина тріснула під його хваткою я злякалася.
— Що ти робиш?
Він не відповів. Просто холоднокровно потягнув. Ґудзики зіскочили один за одним, падаючи на підлогу, відлунюючи глухими ударами.
Я різко затримала подих. Моє тіло оголилося перед ним.
Лише тонкі бретельки білого бюстгальтера тримали останню межу між мною і його поглядом.
Я чекала. Чекала, що він візьме мене. Натисне, змусить, так, як він звик це робити. Але в ту мить не думала про те, що могло піти все не так...
Його очі ковзнули вниз, затрималися на моїй оголеній шкірі, але його обличчя залишалося байдужим, холодним, відстороненим.
— Йди працювати. — його голос був тихим, рівним, ніби нічого особливого не сталося. А я почала швидко кліпати, не розуміючи, що щойно взагалі відбулося.
Він навіть не торкнувся, не скористався тим, що мав повну владу у цю мить.
Просто зробив мене вразливою.
Оголив.
— Що?..
Він навіть не глянув.
— Я сказав, йди.
Я різко затиснула блузку руками, намагаючись закрити груди.
Моє серце билося гучно, обурення змішалося з приниженням. Я вийшла з кабінету, не дивлячись ні на кого. Але щойно двері зачинилися, я почула голос Маші.
— Карина, Ви що…
Я не зупинилася.
Просто рушила до підсобки, стискаючи край розірваної блузки, відчуваючи гострий погляд у спину.
І я зненавиділа його ще сильніше.
____________
Я гримнула дверима підсобки, притулилася спиною до прохолодної стіни та повільно сіла на підлогу.
У грудях пекло від приниження.
Я тримала розірвану блузку, намагаючись приховати хоч би якусь частину оголеної шкіри, але тканина була зіпсована.
Я ж не могла піти так в свій кабінет, де сиділи мої колеги.
Я обвела поглядом, шукаючи хоч щось, що можна було б накинути на себе. Але полиці підсобки були порожніми. Жодної запасної сорочки, якоїсь кофтини. Нічого. Хоча раніше тут можна було щось знайти. Він все підлаштував?
Глухий відчай стиснув мої груди. Я закрила обличчя руками і просто заплакала. Беззвучно, але так, що зсередини щось рвалося.
Я ніколи не дозволяла собі бути слабкою на роботі. Я ж ніколи не давала йому зламати мене повністю. Але зараз я сиділа на підлозі, загорнувшись у власну розідрану блузку, і не знала, що робити далі. Не знала, як вийти звідси, як не показати всім, що мене щойно розтоптали.
Мені було гірко від себе самої. За те, що я повірила йому вчора.
Я витерла сльози тильною стороною долоні, але вони продовжували котитися.
— Досить… — прошепотіла я сама собі, намагаючись заспокоїтись.
Але біль не проходив.
Я зробила глибокий вдих, змусила себе зібратися. Але в голові крутилася тільки одна думка.
Я більше не дозволю йому це зробити.
Ніколи.
Я витерла сльози, вдихнула глибоко й підвелася.
Розірвана блузка звисала з плечей, під нею виднівся білий ліфчик, що нічого не приховував.
Але зрештою мені ставало все одно.
Якщо він хотів мене принизити, якщо всі чекали, що я зламаюся і сховаюся—не дочекаються.
Я гордо підняла голову і вийшла з підсобки.
У коридорі одразу почулося приглушене шепотіння.
Я бачила, як колеги озиралися, як їхні очі ковзали по моєму розхристаному вигляду. Але я йшла рівно, впевнено, ніби нічого не сталося.
За столом мене зустріла Олена—її очі були широкими від шоку.
— Карина! Що сталося?!
Я посміхнулася куточком губ.
— Нічого особливого.
Я знала, що це тільки початок. І не помилилася.
Через хвилину мені повідомили.
— Карина, Тетяна Вікторівна просить Вас зайти до неї в кабінет.
Я лише кивнула і рушила вперед.
Кабінет Савчук був ідеально вилизаний.
Все на своїх місцях, кожна деталь продумана, як і сама Тетяна Вікторівна.
Вона сиділа за столом, склавши руки перед собою, ідеально одягнена в обтиснутий леопардовий костюм.
Її губи—яскраво-червоні, тонкі брови піднялися, коли вона окинула мене довгим оцінюючим поглядом.
— Карина, я не потерплю розпусти у своєму відділі.
Я не здригнулася, не кліпнула, хоча бачила, як її погляд ковзав по моїх грудях, по розхристаній блузці. Я просто дивилася на неї байдуже.
— Вам потрібно написати заяву на звільнення.
Я видихнула.
Вона чекала істерик, сліз, пояснень. Але я просто взяла папір і написала.
Кожна літера лягала на папір чітко, рівно, без вагань. Я поставила дату. І мовчки підсунула документ їй.
Вона дивилася на мене зі здивуванням, ніби не очікувала, що я зроблю це настільки легко. А я просто посміхнулася беземоційно.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти моя гра , Мартін Штарк», після закриття браузера.