Сергій Фішер - Фаустина, Сергій Фішер

Частина 22

Три дні чекання перетворилися для Єви на справжнє випробування. Вона майже не спала, перебираючи в голові всі можливі сценарії втечі і все, що могло піти не так. Її єдиною розрадою були регулярні візити Олексія — хоча "розрада" навряд чи підходяще слово для його присутності.

— Ти хвилюєшся, — зауважив він під час чергової появи. — Боїшся, що це пастка?

— А хіба ні? — Єва дивилася у стелю, лежачи на вузькому ліжку. — Це ж ти все організував, чи не так?

Олексій посміхнувся, сидячи на єдиному стільці в камері.

— Я лише... посприяв. Відкрив певні двері, шепнув кілька слів потрібним людям. Але пастка чи можливість — залежить від тебе.

— І якщо я втечу, що далі? — запитала Єва. — Куди мені подітися? Вся країна шукатиме мене.

— О, я впевнений, ти щось придумаєш, — відповів Олексій з тією ж загадковою посмішкою. — Ти завжди знаходила вихід, хіба ні?

У день Х, як Єва називала його у своїй голові, вона була готова до будь-якого розвитку подій. Після вечері вона лягла на ліжко, вдаючи, що спить, але насправді прислухаючись до кожного звуку в коридорі.

Близько 23:00 вона почула кроки. Ключ тихо повернувся в замку, і двері трохи відхилилися. Наглядач не зайшов, не сказав ні слова — просто залишив її камеру відчиненою.

Єва зачекала кілька хвилин, потім обережно підвелася і підійшла до дверей. Визирнула в коридор — порожньо. Тільки тьмяне аварійне освітлення створювало острівці жовтого світла на підлозі.

Вона обережно вийшла з камери, закрила за собою двері і рушила коридором, притискаючись до стіни. Її серце гупало так сильно, що, здавалося, його стукіт відлунює від стін. Але крім цього уявного звуку, СІЗО було загорнуте в моторошну тишу.

Єва знала дорогу до підсобки біля кухні. Вона запам'ятала маршрут ще під час прогулянок на подвір'я. Права, ліва, прямо, знову права... Вона рухалася як привид, намагаючись не створювати жодного звуку.

На одному з поворотів вона завмерла, почувши голоси. Двоє наглядачів розмовляли десь попереду. Єва притулилася до стіни, намагаючись злитися з тінню.

— ...кажуть, її скоро переведуть до психіатричного відділення, — долинув чоловічий голос. — Після того, як вона почала розмовляти з уявними людьми.

— Ця Мельник? — відповів інший. — Я її бачив. Гарна дівка, але очі... очі як у мерця. Жуткувата.

— І не кажи. Я б на нічну зміну до її блоку не пішов, навіть за подвійну оплату.

Голоси стихли, кроки віддалилися. Єва чекала ще кілька хвилин, потім продовжила свій шлях.

Підсобка біля кухні виявилася незамкненою, як і обіцяв наглядач. Всередині на полиці лежав пакет — Єва знайшла в ньому джинси, светр, кросівки і жіночу перуку. Швидко переодягнувшись і сховавши своє волосся під перуку, вона почала шукати обіцяну перепустку.

Вона знайшла її в кишені джинсів — маленька пластикова картка з логотипом СІЗО і фотографією якоїсь жінки, яка була приблизно схожа на Єву з перукою. Добре, що на нічній зміні охорона зазвичай не надто уважна.

Єва вийшла з підсобки і продовжила свій шлях до західного виходу. Тепер вона йшла впевненіше — навіть якщо її зустрінуть, вона могла вдати із себе співробітницю.

Коридори були майже порожніми, лише іноді вона чула віддалені звуки — кроки, голоси, скрип дверей. СІЗО не спало навіть вночі, але активність була зведена до мінімуму.

Нарешті вона дісталася до службового виходу. Двері були обладнані електронним замком з приладом для зчитування перепусток. Єва глибоко вдихнула, приклала картку до зчитувача, і...

Зелений вогник. Двері тихо клацнули.

Вона обережно відчинила їх і вийшла назовні. Холодне нічне повітря вдарило в обличчя, і Єва раптом зрозуміла, як довго не була на свободі. Навіть це брудне подвір'я, загороджене бетонним парканом, здавалося їй раєм порівняно з камерою.

За кілька метрів від виходу стояла неприкметна темна автівка. Коли Єва наблизилася, пасажирське вікно опустилося.

— Сідай, — сказав чоловік за кермом. — Швидко.

Єва відкрила дверцята і сіла в машину. Чоловік одразу рушив з місця, прямуючи до КПП на виїзді з території.

Це був молодий хлопець, може, трохи старший за неї. Невисокий, худорлявий, з нервовими рухами.

— Хто ти? — запитала Єва, коли вони наблизилися до КПП.

— Пізніше, — коротко відповів він. — Зараз — просто мовчи і вдавай, що ти заснула.

Єва відкинулася на сидінні, заплющивши очі. Вона чула, як машина зупинилася біля КПП, як опустилося вікно.

— Добрий вечір, — сказав її супутник. — Забираю сестру після нічної зміни. Вона в технічному відділі.

— Перепустка? — запитав втомлений голос охоронця.

Єва почула, як шурхотить папір.

— Все гаразд, — сказав нарешті охоронець. — Проїжджайте.

Машина рушила, і Єва відчула, як напруження трохи відпускає. Але повністю розслабитися вона не могла. Вони ще не виїхали за межі міста, і будь-якої миті їх могли зупинити на поліцейському блокпості.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍