Шаграй Наталія - Полин і чебрець, Шаграй Наталія

— Так, це в тебе справді виходить… — тихо зізналася я, піднімаючи на нього погляд.

— І ти ж знаєш, що я не зупинюся?

 — Підозрюю…

Ян усміхнувся, обережно взяв моє обличчя в долоні й м’яко торкнувся губами моїх.

Його дотик був таким ніжним, що здавалося, ніби легкий подих торкнувся моїх губ. Я заплющила очі, дозволяючи цьому моменту розгорнутися. Його губи були теплими, м'якими, і в цьому дотику відчувалася не лише ніжність, але й щось більше – трепетне очікування. Поцілунок був коротким, але сповненим емоцій. Він відсторонився, і я побачила в його очах запитання, змішане з надією. Я відчула, як мої щоки вкриваються рум'янцем, а серце починає битися швидше.

—Я... – почала я, але слова застрягли в горлі.

Я не знала, що сказати. Я відчувала, що цей момент – переломний, що він може змінити все.

— Зате у крамницях з квітами мене зустрічають, як рідного, — ще раз легенько доторкнувся він губами до моїх губ.

Й тепер уже я не витримала і розсміялася уявивши ту ситуацію.

—  І треба відійти від тебе. А це вимагає таких нелюдських сил…— але він таки трохи відсторонився від мене й демонстративно так постояв біля столу.

— О, такий малесенький цілунок і така бурхлива реакція, — солодкуватим голосочком прокоментувала то.

— Ахахаха! От знущатися зараз з мене не доцільно…А то раптом передумаю, — кинув він на мене погляд…

— Так, а може я була б «за», — манірно розтягла я усі слова.

— Ліно, — аж здулися вени у нього на шиї, але він тільки міцніше вчепився руками за стіл. — Ти намагаєшся загасити пожежу бензином.

— Цілком свідомо бризкаю бензином…

 Його пальці стисли край столу так, ніби це була єдина річ, що утримувала його від якогось необдуманого вчинку.

 — Ліно… — він вимовив моє ім’я так, наче воно саме по собі було загрозою.

А мені було цікаво… Як далеко я можу його довести?

— Ну що ти, такий напружений? — я кокетливо схилила голову набік, оглядаючи його.

— Напружений? — Він різко перемістився й тепер загрозливо нахилився до мене.

— Ти граєшся з вогнем, Ліно. І якщо ти не припиниш…

— То що? — я змовницьки примружила очі.

 Між нами залишалося буквально кілька сантиметрів. Його дихання стало глибшим, важчим. Я бачила, як на шиї швидко б’ється пульс.

 — То я візьму те, що ти так наполегливо пропонуєш.

Я відчула, як у грудях щось стислося. Але не від страху. Від нетерпіння.

— Схоже, хтось нарешті зрозумів правила… — прошепотіла я, торкаючись пальцями його зап’ястя.

Його очі спалахнули, а руки з гуркотом лягли на стіл по обидва боки від мене.

— Останній шанс зупинитися, Ліно…

Й кухню розірвав дзвін розбитого посуду, скавучання собак й сміх Соньки. Страхом ніби хлюпнуло на шкіру. Здригнулися ми обоє.

—Твою бодай! – видихнув Ян, потираючи обличчя рукою.

 На підлозі валялася сковорідка. Рекс ураганом пронісся кухнею. Марсік обурливо розлився гавкотом. А я зайшлася сміхом. Поки ми тут милувалися Рекс поліз до сковорідки.

— Я починаю тебе розуміти…Я вб’ю цього пса…— сичить Ян.

— Ти не можеш, — крізь сміх і сльози вимовляю я, — Собаки – це джерело безмежної любові та відданості.

— Угу! І це джерело щойно жорстко обламало мене… — Ян розвернувся до мене, розчаровано зітхнув і сперся на стіл.  

—Так! Це твій конкурент, — я усміхнулася, поклавши руку йому на плече.

— Я програю собаці, Ліно! — Ти розумієш, що він зробив? Він зруйнував момент, який міг стати історичним! — він поклав руку на серце, зображаючи невимовну драму.

 — О, так, Ян. Світ ніколи не буде таким, як раніше. — я схилила голову набік, удаючи серйозність. — Але ти не здавайся. Пам’ятай: завжди можна спробувати знову…

Його очі звузилися.

— Ти натякаєш, що я ще маю шанс?

— Ну, якщо конкурент не влізе в кадр…

Ми обоє одночасно кинули погляди у бік Рекса, який саме в цей момент лякливо заглядав на кухню.

 — Гаразд, — Ян відкинув голову назад і закрив очі. — Я офіційно визнаю поразку.

 — Розумний вибір. — я ледь стримувала сміх.

Але тут Ян швидко повернувся до мене, його погляд лукаво блиснув.

 — Хоча ні, знаєш що? Я просто зміню тактику…

— Яку ще тактику?

— Поки цей пес буде спати… я відновлю справедливість…

І він зробив крок ближче, а я, все ще сміючись, опинилася в його руках.