Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

і суспільства. Значення слова гріх, яке в старогрецькій означало борг, спершу було суто економічним. Ключові думки християнства взагалі б не мали сенсу без економічної термінології. Тому здається, що сьогодні, у дуже заекономізовані часи, можна набагато краще зрозуміти основний посил християнства, якщо інтерпретувати його через початкову (економічну) термінологію. Тоді все стає набагато зрозумілішим і сучаснішим. Молитву «і відпусти нам борги наші» можна було почути і з основних банків під час кризи в 2008 та 2009 роках, і пізніше вже з самої Греції.

Християнське мислення виносить на перший план ідею, яку можна назвати позитивною несправедливістю. Ідеться про несправедливість у позитивному сенсі — наприклад, у випадку з відкупленням чи в притчі про несправедливо високі зарплати робітників. Несуттєво, хто як старається, — усі отримають однакову винагороду.

Християнство значною мірою обмежує можливості вести розрахунки добра та зла. Бог прощає, що позитивно несправедливо. Християнство вживлює ідею небес у масову свідомість, цим самим вирішуючи проблему божої справедливості та її застосування (чи недостачі) тут, на Землі.

Окрім цього, ми трохи затрималися на проблемі дарів і ціни, бо ж певні речі просто неможливо купити, їх можна лише подарувати. Ми намагаємося наслідувати цю традицію і сьогодні, коли вдаємо, що ціна не має значення, чи коли її спеціально занижуємо, розмиваємо, штучно узагальнюємо. Також ми трохи зачепили тему економічного спасіння та любові як ключового зобов’язувального принципу світу. Зупинилися ми й на проблемі зла та його ролі в хорошому упорядкуванні світу, а також на факті, що зло ніколи не вдасться повністю викоренити. Потім ми розглянули тему невидимої руки ринку — як можна з наших злих вчинків отримувати корисність, а також як часом хороші наміри призводять до неприємних наслідків. Також ми дізнавалися, що можна взагалі мати справді злі умисли, вивчали концепт відносин між добром та злом. Ми показали, що економічне мислення Августина та Фоми Аквінського дуже важливі для нас, якщо ми хочемо розібратися в заплутаній мережі взаємозв’язків сучасного світу. Також ми краєм ока поглянули на добрий та злий характер людини та нашого світу. І насамкінець ми говорили про зв’язок між розумом та емоціями та про контрасти природи й цивілізації як базового стану людського існування.

Економіка — це найпрогресивніший потомок картезіанського еґо.

Саме звідси бере початок коріння homo oeconomicus -найвужчого з усіх визначень людини, яке ми тільки можемо собі уявити. Тобто економічна позиція — картезіанська.

П'єро Міні

5. Механік Декарт

Міфи, віра й релігійне вчення до цього часу були основним ключем для пояснення навколишнього світу, включно з його «економічними» властивостями. Зміни настали (чи, як ми невдовзі пересвідчимося, мали би настати) з приходом доби науки. Епоха наукової думки поставила собі за мету запровадити такий метод дослідження світу, у правильності якого не можна було б засумніватися, позбавлений будь-якого суб’єктивізму, суперечливих моментів. Мабуть, найважливішою характеристикою сучасної епохи стала зміна акценту з питання чому? на питання як? Наукова доба намагалася позбавити світ навколо нас усіх містичних уявлень, представити його в механічному, математичному, детермінованому й раціональному вигляді й очистити від аксіом, які неможливо емпірично перевірити, як, наприклад, віра й релігія. Хоча в вимірі як? світ навколо нас і досі утримує свої таємниці — а для того, щоб функціонувати, йому потрібні віра й переконання.

Оскільки економіку (принаймні мейнстрімну економіку) зараховують до суспільних наук, і найбільше вона працює якраз зі світом механічним, математичним, детермінованим і раціональним, тому важливо присвятити належну увагу цьому маневру в системі розуміння світу. Для економістів, що задумуються над цими речами, розуміння ідей Рене Декарта має засадниче значення, оскільки, на відміну від усіх інших суспільних та гуманітарних наук, «економічна позиція — картезіанська»[636].

Людина як машина

Декартів науковий підхід, без жодних сумнівів, суттєво перевернув сприйняття світу, а для економіки, як ми невдовзі пересвідчимося, і поготів. Ми продемонстрували, що поняття невидимої руки ринку існувало ще задовго до Сміта. Homo oeconomicus набуло аморальності з подачі Епікура та не в останню чергу Мандевіля, а от математизацію та механічну частину отримало вже від Рене Декарта. Ще грецький філософ Піфагор[637] називав математику первісним принципом усіх речей (цілком у дусі постмодерної віри, що наші сучасні погляди — це лиш переробка й комбінація попередніх сюжетів). Однак вчення Декарта стало абсолютно ключовим, якщо не визначальним, для методології економічної науки. Економіка почала зароджуватися в ті часи, коли думки Декарта набули широкого визнання. Перших економістів цікавили різні теорії пізнання, і всі, як виявилося, були послідовниками Декарта. В Англію ідеї Декарта принесли Джон Локк і Девід Юм. Завдяки їм вчення Декарта просочилося і в економіку — й міцно утвердилося в ній аж до сьогодні. У жодній іншій суспільній науці картезіанські ідеї не прийнялися з таким натхненням, як в економіці. У чому ж криється велич Декарта, у чому полягає засадниче значення його теорій для економістів?

Загалом Декарта заслужено вважають головним засновником науки[638]. Він змінив бачення світу[639] й антропологічне розуміння існування людини відразу в кількох сферах. Іншими словами, наукова (ре) конструкція впливає й на антропологію. Прикладом впливу на мораль і економіку може слугувати утилітаризм Мілля й Бентама, який трохи згодом, хай і в дещо видозміненому вигляді, став невіддільною частиною економічної науки.

По-перше, Декарт намагався позбутися традицій, міфів, повір’їв, а надто суб’єктивної несистемності (вважай, залежності від почуттів, емоцій), та сформувати таким чином основу для нового методу системного дослідження світу на міцному (об’єктивному) підґрунті. Ми ще поговоримо про те, наскільки йому це вдалося.

По-друге, після відносно аристотелівсько-фомівського середньовіччя Декарт знову оживив античну дуалістичну ідею полярності матерії і духу — тільки дух він до певної міри замінив інтелектом, а тому відтепер дуалізм сприймається не так етично, як епістемологічно. І єдине, що об’єднує матерію та інтелект, — це людина, аналогічно до старих дуалістичних уявлень (людина, що розривається між добром