Володимир Опанасович Обручев - Земля Санникова

поправляючи свої пояски. Чорно-сині лінії татуювання вирізнялися тепер особливо різко на тілах, які вкрилися потом, і можна було бачити примхливі візерунки, квіти, листя, сонця, голови тварин, зображені фантазією первісних художників — старих жінок, які займалися цією справою на тілах дівчат під час довгої полярної ночі і намагалися випередити одна одну в химерності цих прикрас. Ми вже описали татуювання жінки зі зміями — другої дружини Амнундака. В Аннуїр тіло спереду було вкрите листям і квітами різних видів, а позаду між лопатками сяяло сонце, промені якого розходилися до шиї, плечей і попереку; нижче останнього були зображені два місяці, повернуті рогами один до одного. Раку була вкрита зигзагоподібними лініями спереду й хвилястими позаду, причому на лопатках і нижче попереку ці лінії закручувалися спіралями. Дівчата хизувалися одна перед одною химерністю візерунків на своєму тілі, а молоді воїни на весняному святі теж оцінювали своїх обраниць із цієї точки зору.

Відпочивши, жінки всілися великим півколом позаду вогню, навпроти мандрівників, і затіяли гру: та, що сиділа на правому фланзі, ляснула лівою рукою сусідку по спині з вигуком «перша»; та зробила те ж саме із своєю сусідкою ліворуч з вигуком «друга»; так хвиля ляпанців прокотилася далі до лівого флангу; якщо якась збивалася в рахунку, її колошматили справа й зліва під загальний регіт. З лівого флангу хвиля ляпанців, але другою рукою, пішла назад, знову з рахунком, починаючи з першої, але на половині півкола схрестилася з другою хвилею, яка йшла справа; таким чином легко було збитися в рахунку, що давало привід до частих прочуханок на загальну втіху. Коли ця забавка набридла, перейшли до іншої: жінки присіли навпочіпки та, витягнувши вперед руки, одночасно простягали до вогню праві йоги, а потім, дуже швидко підтягнувши їх назад, простягали ліві; якщо якась спізнювалася або простягала не ту ногу, сусідки під загальний сміх перекидали її на спину, і обидві її ноги мелькали в повітрі. Ця гра так розохотила жінок, що скоро вони почали перекидати одна одну без будь-якого приводу, і скінчилося тим, що всі вони лежали на землі, ногами до багаття й реготали.

— Ці танці й ігри, — зауважив Горюнов, — прекрасна гімнастика, щоб розім’яти набрякле від довгого сидіння тіло довгої полярної ночі.

— Так, чоловіки ходять на полювання, стережуть оленів, рубають дрова, а жінки приречені на хатні роботи в землянці, — підтвердив Ордин.

— Перша гра називається в них «намисто», а друга — «жабки»; є ще третя, «випробування», вона спокійна, — сказав Горохов і додав, звертаючись до жінок. — Покажіть нам «випробування»!

Жінки сіли по місцях.

— А хто в нас із минулої зими залишився терплячою? — пролунало питання. — Ти, Анну?

— Я! — заявила Аннуен.

— І я теж у своєму роду! — заявила Аннуїр.

— Ти тут чужа, і тебе треба спочатку випробувати, чи правда, що ти терпляча. Лягай перша, — вирішили жінки.

Принесли шкуру, поклали її недалеко від багаття серед півкола, і Аннуїр простяглася на ній навзнак. Аннуен взяла чашку, наповнила її до країв водою й поставила тій на живіт, потім присіла коло її ніг і почала лоскотати їй підошви. Решта жінок почали голосно лічити. Випробування полягало в тому, що дівчина, незважаючи на лоскотання, мусила лежати настільки сумирно, стримуючи навіть дихання, щоб із чашки не пролилося ані краплини води, поки не скінчиться рахунок до десяти. Хоча в онкілонів підошви були загрубілі від ходіння босоніж, однак випробування витримувало небагато дівчат, тим паче що жінки навмисно рахували дуже повільно. Та, що витримала, здобувала титул терплячої та право лоскотати підошви всіх нетерплячих.

Аннуїр цього разу не витримала — і на дев’яти зареготала; правда, її суперниця в коханні лоскотала дуже сильно.

— Ну, ось ти й збрехала! — заявила остання злорадно. — Ніколи ти не була терплячою!

— Може, й ти не була! — запально заперечила Аннуїр.

— Інші знають! А якщо не віриш, можеш випробувати мене навіть ще більшим терпінням, — гордо заявила Аннуен.

— Так, вона може й це! — підтвердили й інші.

— Ану-бо, покажи, Аннуен! — сказав Ордин.

Аннуен лягла на місце Аннуїр, а остання, наповнивши чашку, поставила її вище живота, під груди, і почала лоскотати живіт коло пупка — місце найчутливіше. Але Аннуен лежала, наче скам’яніла й витримала випробування.

— Спробуй-но витримати це! — сказала вона глузливо, підводячись, і виплеснула воду з чашки просто в обличчя Аннуїр.

Це був привілей тих, хто витримав велике випробування; Аннуїр тільки обтерлася мовчки й відійшла, присоромлена.

Одна за одного лягали жінки, й Аннуен усіх доводила до сміху: одних раніше, інших пізніше, і ретельно обливала водою, перш ніж вони встигали підвестися, на загальну втіху решти.

Ті, хто не витримав випробування, потім сушилися коло багаття й реготали, дивлячись, як із наступними відбувалося те ж саме. Витримала ще тільки одна із жінок, і, коли всі пройшли через іспит, Аннуїр забажала скласти його вдруге, але з тим, щоб її випробувала нова терпляча. Аннуен протестувала, але інші, знаючи їх суперництво, сказали, що Аннуїр має право вимагати повторення, оскільки вона раніше була терплячою. Аннуїр погодилася навіть на більше випробування й хоробро витримала його, але не скористалася своїм правом облити водою ту, яка її лоскотала. О, якби на місці останньої була Аннуен! Ця одержала б повну порцію!

— Ну, тепер у вас дві надтерплячі наречені! — привітав Ордина Горюнов.

— Й обидві ревниві! — додав Костяков.

— Це абсолютно нормально, — розсміявся Ордин, який був задоволений, що Аннуїр відновила свою репутацію.

Посиділи ще біля вогню за розмовами, але скоро з’явився старий із оселі Амнундака й сказав, що жінки можуть повернутися, бо моління скінчилося.

— Що сказав шаман? Що відкрили йому боги? Що чекає на нас? — посипалися до нього питання.

— Завтра дізнаєтесь, а тепер ідіть спати, — ухильно відповів старий і вийшов.

Жінки вдяглися, підняли дітей, які спали по кутках, і одна за одною залишили оселю білих людей. Надворі залунали їхні вигуки: «Знову холодно! Ой, як холодію! Який туман! Тримайтеся одна за одну, щоб не заблукати».

Аннуїр пішла з ними, щоб спробувати розвідати щось про результати моління, але дуже скоро повернулася й сказала:

— Амнундак і всі воїни кудись пішли — проводжати шамана, чи що; в оселі нікого нема, крім двох старих, — один спить, а другий мене вилаяв за цікавість.

— Очевидно, і нам краще лягти спати. До завтра ми нічого не дізнаємося, — сказав Горюнов.

Якби мандрівники знали, що наказали духи шаману й що онкілони почали негайно виконувати, вони б не змогли лягти спокійно спати.

Негайно ж після закінчення моління від оселі вождя, незважаючи на туман і