Лариса Бондарчук - Секретарка для дракона-мільярдера, Лариса Бондарчук

Розділ 30

Біля студії стояв великий красивий лімузин. Пузач запхав Оленку до нього, всівся напроти неї, щось почав зі злістю говорити. Оленка гнівно блискала очима і також щось роздратовано відповідала, смикалася, але Пузач так і не відпустив її руку. Як помітив Матвій, один охоронець схилився до вікна мільярдера, той щось йому наказав і чоловік пішов геть. Напевно, отримав якесь завдання. А от другий сів на сидіння біля водія - і машина рушила з місця.

Лімузин мільярдера Василя Пузача був майже точною копією того лімузина, який мав владний бос Степан Нокард в Крепції. Матвій подумав, що, напевно, мільярдери різних королівств, країн, світів, реальностей зовсім не відрізняються один від одного: всі вони мають гроші, коханок, охоронців, владність і всіх їх можна назвати владними босами, мільярдерами і розбещеними неприємними людьми…

І тут владний бос, а зараз Матвій, подумав, що він таким ніколи не буде, навіть якщо йому доведеться стати королем Крепції, то він буде завжди справедливим, щирим, добрим, співчутливим, яким навчила його бути Оленка-Анжеліка…

Лімузин від'їхав від будівлі телевізійної студії, а Матвій гарячково почав думати, що ж робити далі? Таксі він відпустив, а викликати зараз - це втрачати час!

Потім він раптом побачив причеплений до спеціальної підставки велосипед, який тут, в Києві, можна було взяти на прокат. Він згадав, що колись про такі цікаві штуки розповідав йому якийсь знайомий. Чоловік підбіг до велосипеда і радісно й полегшено видихнув. Тут можна було не лише оплачувати карткою, але й купюрами, вставляючи в невеликий термінал. Проте слід було ввести свій номер телефону і спеціальний код, щоб велосипед висвітився на мапі власника велосипедів.

Кинувши монетку, увівши код і активувавши спеціальну програму в телефоні, Матвій швидко сів на велосипед і поїхав по велосипедній доріжці паралельно лімузину, котрий недалеко й від'їхав.

Так, дорогі мої читачі, лімузин їхав повільно, адже машин у Києві дуже багато, а особливо в центрі!

Отже, ви уявили: Матвій крутив педалі і їхав велосипедом, а лімузин пересувався по дорозі… Матвій все час зиркав у вікна автомобіля, що були відкриті. Бачив, що Оленка спочатку сварилася, виривалася, а потім просто вже сиділа і дивилася сумно у вікно.

І тут вона побачила Матвія! Її очі загорілися від здивування й радості. Матвій помахав їй однією рукою і мало не впав разом із велосипедом, але все-таки схопився знову за руль, вирівнявся і поїхав далі. Інколи кидав погляди на лімузин у вікно до Оленки і підбадьорливо посміхався й кивав, начебто обіцяючи їй, що ніколи не допустить цього весілля! Шум на вулиці був великий, адже купа машин гуділи, сигналили, буксували, тому щось крикнути дівчині він не міг, вона все одно не почула б. 

Так вони проїхали пів Києва, і Матвій не відстав ні на секунду. А все чому? Тому що в Києві великі "корки"! Ага! Затори ого які бувають! Але цього разу були не затори, а просто тягнучки, і саме тому Матвій не втратив лімузин із поля зору. Наче сам Київ допомагав і Оленці, і Матвію не загубитися! Допомагав слабкому велосипеду не відставати від швидкого автомобіля.

Таким чином вони всі доїхали до будівлі ЦПУПу, де життя набирало святкових голосів і барв. Але не до яскравих кольорів було зараз Матвію! Він поставив велосипед і швиденько помчав до входу в ЦПУП, куди силоміць тягнув Оленку мільярдер Василь Пузач. Охоронця свого він залишив у лімузині, бо вже сам якось впорався б зі слабкою дівчиною в цій будівлі.

Ох, Храм Шлюбів бачив багато сліз та радості, але, напевно, ніколи не бачив, як наречену тягнуть до вінця насильно, проти волі! Сюди люди приходили добровільно, сповнені кохання, або добре зваживши “за” і “проти”, або, якщо шлюби були явно договірні, то добре прорахувавши вигоди для обох сторін (адже таких шлюбів теж є чимало, не сумнівайтеся!).

Матвій лишив велосипед і теж помчав за ними. Рюкзак бив його по спині, адже він його так і не зняв із себе. І в тому рюкзаку було ще, до речі, кілька піц, які він склав назад, бо ж Оленка всі не доїла! А раптом захоче ще? Отакий турботливий був наш Матвій-Серпантій, навіть у сумних і критичних ситуаціях думав про свою кохану дівчину!

Отож, вбіг Матвій до Центрального Палацу Урочистих Подій міста Києва, роззирнувся навколо і побачив у кінці великого вестибюлю, що тягне мільярдер Василь Пузач нашу Оленку в урочистий зал праворуч! Рвонув туди і Матвій.

Убігає в зал, а там вже стоїть розпорядниця урочистих подій, не знайома зовсім Матвію (так, не пані Діана, з якою він про щось домовлявся!), і перелякано киває мільярдерові, який їй владно наказує:

- Зараз же хочу укласти шлюб! Терміново нас розпишіть! Я вам заплачу… е-е-е… сто тисяч гривень, якщо ви оформите наш вступ у шлюб за десять хвилин! Я поспішаю! Ще треба встигнути зустріти при вході в ресторан Президента з дружиною і Кабінет Міністрів!

Не знаю, що вразило розпорядницю більше, чи сто тисяч, чи згадка про Президента і Кабінет Міністрів, але вона спочатку мало не впала під ноги мільярдеру, розгубилася від шоку, а потім, наче ошпарена, побігла до якоїсь шафи, почала витягувати з неї величезну книгу і гучно зарепетувала:

- Раїсо! Таню! Зараз же несіть мені документи на Василя Пузача і Олену Мишувату! Терміновий шлюб!!!

Її голос громоподібно прокотився залами всього Палацу Урочистостей, аж, здавалося, стіни задрижали і вікна забрязкотіли. Напевно, останнє речення - це була якась кодова фраза. Через дві секунди у двері залу вбігли дві жіночки: одна несла теку із документами, інша - весільний букет квітів, а також дві широкі стрічки, на яких було написано “Наречений” і “Наречена”. Вони миттєво підстрибнули до Оленки з Василем, начепили на них ці стрічки, тицьнули букет ошелешеній Оленці в руки, а документами в теці ляпнули по столу. Розпорядниця підбігла до столу і гепнула на нього величезний гросбух, у який, як ви зрозуміли, записувалася реєстрація шлюбів…