Julia Shperova - Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova

Тож…там, у куті, був Родосвіт і хтось ще. 

Я підповз ще трохи ближче до входу, коли почув тріск біля протилежної стіни. Молодший з гмурів проломив собою хліпке віконце і звалився на брата і на…Чеслава! Я впізнав його лише за одягом, бо на хлопця це створіння зовсім не скидалося. Численні довгезні ноги і руки, як в павука, і ними він трощив все навколо і зажав брата в куті. Той відбивався мечем і молитвою Ір’є, але я бачив - він був вже на межі сил. Його срібний спис валявся аж біля входу - недалеко від мене. І я зрозумів що треба зробити.

Я швидко скочив на ноги, поки павук не оговтався і вистрелив по ньому з арбалета. Майже поцілив, але монстряка ухилилася від бовта і відбила напад молодшого гмура. Байдуже! Бо Родосвіт нарешті зміг вирватися з кута і темряви павука! Брат перекотився по підлозі до стовпа, а звідти - до виходу, поки гмур відволікав Чеслава, і побачив мене. Я у долю секунди підштовхнув в його бік списа, брат схопив зброю, підвівся і наступний удар не пропустив своєї цілі. 

Гмур відбивав атаки павука сокирою доволі спритно. Я не встигав за всіма їх рухами. Брат приєднався до нього і списом поцілив у дві довгезні, страшні ноги! А я тим часом підповз до гмура на підлозі і огледів його - живий! Тільки зі скроні пульсує, ллється кров, заливаючи обличчя. Швидко витягнув з-за пазухи скриню батька, і дістав мішечок з перстачем та деревієм. Потримав мить у руках, як робив батько, щоб зігріти трави, і притис мішечок до скроні. 

Глянув на бійку - брат і гмур ще трималися, але надовго їх не вистачить. Пострілів в мене також не залишилося.

Я подивився на фігуру прив’язану до стовпу. Беата. Безсвідома, голова опущена на груди, на скроні такий самий пульсуючий струмочок. Здається, ця тварюка живилася кров’ю! Приклав й жінці кровоспинний збір до скроні і обернувся до бійки.

Усі ці ноги не давали Родосвітові і його напарнику шансів дістатися жирного брюха, яке звисало в павука. Чорт забирай! Ось там його сила. 

Я мав привернути увагу брата до цього! Не довго роздумуючи я крикнув:

- Черево! Бий по череву! 

На якусь мить усі очі які були у кімнаті подивилися на мене. Братові, гмура, і все сто очей Чеслава-павука. Той нарешті помітив мене і попрямував саме до мене, рушачи все на власному шляху. Я зробив кілька кроків назад і впав додолу. 

Наступної миті павук склонився наді мною і клацнув щелепами. Десь позаду чулися крики Родосвіта і гмура. А я тільки затулився від тварюки руками і попрощався зі світом, коли раптом нападник відлетів у бік. Я тільки відчув як від місця, де я лежав, повіяло чимось потужним, що я не міг до кінця пояснити, розплющив очі і побачив що павука віднесло аж до протилежної стіни и повалило на підлогу. Під ним зруйнувалася частина стіни і обрушилася стеля. Шмат стелі впав на павука, вирубивши його. Я дивився во всі очі і раптом побачив замість павука просто хлопця. Наляканого, ледве живого, але дихаючого і свідомого. Він дихав важко, ледь-ледь не ковтаючи повітря, а потім я побачив його очі - вони світилися зеленим і змішувалися з його природнім, чорним кольором. 

Чеслав застогнав і ми обережно наблизилися до нього:

- Це ти зробив? Відкинув цього… - спитав мене хтось, я лише зміг вичавити з себе:

- Як він? 

- Житиме. Подивишся його ноги? Кров так і полощить…

Я огледів поранення. Спис пройшов обидва рази наскрізь, тож там була чистенька рана. Я швидко обробив її і дав хлопцеві проковтнути розмелене коріння духівника.

- Що це? Що ти йому дав? - з викликом у голосі спитав гмур. 

- Корінь духівника. Має запобігти…одержимості. - насправді, я тільки раз бачив як батько використовував коріння, і то були пахощі для ритуалу, а не для їжі, але я мав щось зробити. Тому зверху дав хлопцеві ще два листочки.

- Це м’ята. Заспокійливе. Подивіться за ним, а я поки перевірю інших. 

Брат залишився з Чеславом, а молодший гмур побіг за мною до свого старшого товариша. 

Ми розв’язали Беату. Я змінив ій і гмуру пов’язки з новими мішечками.

- Dange, - поплескав мене по плечу молодший з гмурів. - Велика тобі дяка від Долгана Залізної Бороди і Миртага Міцного Шолома. Ми цього не забудемо, хлопче.

Я нічого не відповів, тільки радів що ніхто з присутніх не здатний бачити у темряві як почервоніло моє обличчя до самих вух. 

Беата отямилася доволі швидко. Над гмуром довелося попрацювати - той втратив більше крові. Але кровоспинні мішечки спрацювали і ще не зійшло сонце над лісом, як обидва прийшли до тями.

Старший гмур, Долган, розповів нам дуже коротку історію. Вони з Родосвітом зайшли у сарай, побачили прив’язану Беату, побігли її відв’язувати, а далі - темрява. Родосвіт додав до того трохи, розказавши як павук затьмарив собою увесь простір і не давав шансу пробитися до виходу. Тому тільки й залишалося що відбивати атаки і сподіватися на допомогу. 

Тут і ми з Миртагом, молодшим з гмурів, розказали як шукали їх, і що було далі. 

Коли замовчали, всі крадькома подивилися на Беату. І на підпіл - туди, де лежав зв’язаний і непритомний Чеслав. Я і його підлатав як міг, і час від часу ходив перевіряти як він - але Родосвіт ходив разом зі мною і перш ніж пустити мене туди, дивився аби хлопець знов не відростив собі ікла, щелепи і вісім ніг.