Френк Херберт - Діти Дюни

вдихнула й гукнула: «Таква!» То був старий фрименський бойовий клич, його значення можна було знайти в найстаріших легендах: «Ціна свободи!» З цим вигуком вона похилила клинок і завдала удару вздовж темного отвору розколини. Кігті знайшли її лікоть ще до того, як ніж торкнувся тіла, і вона встигла лише зігнути зап’ястя в напрямку джерела болю, перш ніж він охопив її кисть. Крізь біль вона відчула, як отрута проникає до тіла тигра. Поштовх вибив ножа з її занімілих пальців. Але з вузького отвору розколини знову видно було зорі, а тужливий рев, з яким помирав кіт, наповнив ніч. Слідом за цим пішли звуки агонії, падіння тіла зі скель униз. Тоді запала мертва тиша.

— Зачепив мені руку, — сказала Ганіма, намагаючись перев’язати рану вільною складкою одягу.

— Сильно?

— Думаю, так. Я її не чую.

— Дозволь мені присвітити й…

— Ні, доки ми не сховаємось!

— Я швидко.

Почула, як він звивається, щоб дістати свій фримпакет, відчула темну слизькість нічного намету, розіп’ятого їй над головою і підіткнутого довкола. Він не став приводити в дію ущільнювачі для збереження вологи.

— Мій ніж по той бік, — сказала вона. — Я відчуваю його руків’я коліном.

— Поки що облиш його.

Він запалив одну малу світлокулю. Від її спалаху Ганіма кліпнула. Лето поклав кулю на піщану долівку збоку й ледь не задихнувся, побачивши її руку. Кіготь залишив довгу відкриту рану, яка скручувалася від ліктя до тильної частини кисті, майже до зап’ястя. З рани видно було, як дівчина обертала рукою, щоб дотягтися вістрям ножа до лапи тигра.

Ганіма один раз зиркнула на руку, заплющила очі й почала декламувати літанію проти страху.

Лето теж мав таку потребу, але відсунув геть гамір своїх емоцій, зайнявшись перев’язкою рани. Тут слід було постаратися, щоб зупинити кровотечу, створивши водночас видимість того, наче це незграбно зробила сама Ганіма. Він змусив її зав’язати вузол вільною рукою, тримаючи один кінець перев’язки в зубах.

— Тепер огляньмо ногу, — сказав він.

Вона обернулася, щоб показати другу рану. Ця була не такою тяжкою: дві неглибокі подряпини кігтями вздовж литки. Але кров вільно стікала в дистикост. Він якомога ретельніше почистив рану, перев’язав її під дистикостом. Закрив перев’язку комбінезоном.

— Я помітив там пісок, — сказав він. — Очисти якнайшвидше, щойно повернешся.

— Пісок у наших ранах, — відповіла вона. — Стара фрименська історія.

Він із зусиллям усміхнувся, сів. Ганіма глибоко вдихнула.

— Ми це зробили.

— Ще ні.

Вона ковтнула слину, намагаючись відновити сили після шоку. Її обличчя здавалося блідим у світлі кулі. Подумала: «Так, тепер ми мусимо діяти швидко. Хто б не керував цими тиграми, зараз він має бути поблизу».

Лето, вдивляючись у сестру, зненацька відчув пронизливий біль утрати. Цей глибокий біль прошив йому груди. Зараз вони з Ганімою мусять розлучитися. Усі ці літа від самого народження вони були як одне ціле. Але тепер їхній план вимагав, щоб вони пройшли метаморфозу окремими шляхами, поодинці, ніколи більше не ділячись своїм щоденним досвідом, який досі поєднував їх.

Він сахнувся назад, у насущні потреби.

— Ось мій фримпакет. Я взяв із нього перев’язку. Хтось може помітити.

— Так. — Вони обмінялися пакетами.

— Хтось має передавач для цих котів, — сказав він. — Найімовірніше, чекатиме поблизу канату, аби впевнитися щодо нас.

Вона торкнулася мауля-пістоля зверху фримпакета, сховала його в сашетку під одягом.

— Моє вбрання порване.

— Так.

— Шукачі невдовзі можуть сюди дістатися, — сказав він. — Серед них може бути зрадник. Краще повертайся сама. Нехай Хара тебе сховає.

— Я… я розпочну пошуки зрадника, тільки-но повернусь, — промовила вона. Глянула на братове обличчя, поділяючи його болісне розуміння, що відтепер між ними нагромаджуватимуться відмінності. Ніколи вони вже не будуть поєднаними, не ділитимуть знання, незбагненного нікому іншому.

— Я піду до Джакуруту, — промовив він.

— Фондак, — сказала вона.

Він кивнув на знак згоди. Джакуруту-Фондак — це мало бути одне й те саме. Це єдиний спосіб приховати те легендарне місце. Очевидно, зробили це контрабандисти. Вони легко могли заліпити одну мітку іншою, діючи на основі неписаної конвенції, що давала їм змогу існувати. Панівна родина планети завжди мусила мати чорний вихід, щоб утекти за екстремальних обставин. А незначна частка в прибутку контрабандистів тримала канал відкритим. У Фондаку-Джакуруту контрабандисти перейняли цілком дієздатну січ, а постійне населення їх не турбувало. Так вони сховали Джакуруту на відкритому місці, під захистом табу, що тримало фрименів здаля від неї.

— Жоден фримен і не подумає шукати в цьому місці, — сказав він. — Очевидно, контрабандистів питатимуть, але…

— Зробимо, як домовилися, — промовила вона. — Це просто…

— Я знаю. — Почувши власний голос, Лето усвідомив, що вони розтягують останні хвилини своєї єдності. Крива посмішка торкнулася його вуст, що відразу зробило його старішим. Ганіма усвідомила, що дивиться на нього крізь завісу часу, що бачить дорослого Лето. Сльози пекли їй очі.

— Ти ще не потребуєш віддавати воду мертвим, — сказав він, стерши пальцем вологу на її щоках. — Я відійду звідси так далеко, щоб ніхто не почув, і покличу хробака. — Вказав на згорнуті гаки творця, прикріплені до його фримпакета. — Я дістануся Джакуруту за два дні, удосвіта.

— Їдь швидко, мій давній друже, — прошепотіла вона.

— Я повернуся до тебе, мій друже єдиний, — відповів він. — Не забувай про обережність біля канату.

— Вибери доброго хробака, — розсталася вона з ним фрименським прощанням. Лівою рукою погасила світлову кулю, а нічний намет зашелестів, коли вона відтягла його вбік, згорнула і вклала до пакета. Відчула, як він іде. Звуки, що до неї долинали, коли він сповзав скелею до пустелі, були тихесенькими й швидко гасли в безгомінні.

Тоді Ганіма приготувалася до того, що мусила зробити. Відтепер Лето для неї мертвий. Вона повинна в це повірити. В її свідомості не могло бути жодного Джакуруту, жодного брата, що шукає загублене місце з фрименської міфології. З цієї миті вона не може думати про Лето як про живого. Мусить, як рефлекс, виробити в себе цілковиту певність, що її брат мертвий, убитий тут лазійськими тиграми. Небагато людей могло ошукати Правдомовицю, але вона знала, що зуміє це зробити… здатна це зробити. Множинні життя, які вона поділяла з Лето, навчили їх цього: гіпнотичного процесу, древнього вже за часів Шеби, хоча зараз вона могла бути єдиною живою людиною, спроможною оживити в пам’яті Шебу. Спроектувала глибоке навіювання і тривалий час після відходу Лето переробляла свою самосвідомість, творячи самотню сестру, уцілілу близнючку, аж доки цей образ не став цілковито вірогідним. Зробивши це, виявила, що внутрішній світ мовчить, не маючи доступу до її свідомості. Це був несподіваний для неї побічний ефект.

«Якби