Біблія - Біблія

провів за руку.

12 Тодї видївши староста, що сталось, увірував, дивуючись наукою Господньою.

13 Пустивши ся ж із Пафи ті, що круг Павла, прийшли в Пергию Панфилську; Йоан же, відлучившись від них, вернувсь у Єрусалим.

14 Вони ж, перейшовши з Пергиї, прибули в Антиохию Писидийську, і ввійшовши в школу субітнього дня, посїдали.

15 Як же прочитано з закону та пророків, післала старшина шкільна до них, говорячи: Мужі брати, коли маєте слово утїшення до людей, то промовте.

16 Вставши ж Павел і повівши рукою, рече: Мужі Ізраїлські і богобоязливі, слухайте:

17 Бог народу Ізраїлського вибрав отцїв наших, і підняв угору народ, як був він захожим у землї Єгипецькій, і рамям високим вивів їх з неї.

18 І до сорока лїт годував їх у пустинї.

19 А зруйнувавши сїм народів у землї Канаанській, попаював їм землю їх.

20 А після сього лїт з чотириста й пятьдесять давав (їм) суддїв до Самуїла пророка.

21 А потім забажали вони царя, і дав їм Бог Саула, сина Кисового, чоловіка з роду Беняминового, на сорок лїт.

22 А відсунувши його, підняв їм Давида за царя, котрому сьвідкуючи, рече: Знайшов я Давида сина Єссеєвого, чоловіка по серцю моєму, котрий вчинить усю волю мою.

23 Із його ж насїння підняв Бог по обітуванню Ізраїлеві Спасителя Ісуса,

24 перед котрого приходом проповідував Йоан хрещеннє покаяння всьому народові Ізраїлевому.

25 Сповнивши ж Йоан путь свій, рече: Хто я, думаєте ви? Се не я. А ось іде за мною, котрому я недостоєн обувє ніг розвязати.

26 Мужі брати, синове роду Авраамового, і всї богобоязливі між вами, вам слово спасення сього послано.

27 Ті бо, що жили в Єрусалимі, і князї їх, не зрозумівши сього і голосів пророчих, читаних що-суботи, сповнили їх, осудивши Його,

28 і, не знайшовши нїякої вини смерти, просили Пилата убити Його.

29 Як же скінчилось усе, що про Него писано, знявши з дерева, положили у гробі;

30 Бог же воскресив Його з мертвих.

31 Многі днї являв ся Він тим, що поприходили з Ним з Галилеї в Єрусалим; вони сьвідки Його перед людьми.

32 А ми вам благовіствуємо обітуваннє, дане отцям,

33 що його Бог сповнив нам, дїтям їх, піднявши Ісуса, як і в другій псальмі написано: Син мій єси Ти; я сьогоднї родив Тебе.

34 А що воскресив Його з мертвих, так, що більш не вернеть ся на зотлїннє, то так глаголав: дам вам сьвятий Давидів завіт.

35 Тим і в иншій (псальмі) глаголе: Не даси Сьвятому твоєму видїти зотлїння.

36 Давид бо, послуживши своєму родові, Божою волею уснув, і положено його до батьків його, і ввидїв зотлїннє;

37 Той же, що Його Бог підняв, не видїв зотлїння.

38 Відоме ж нехай буде вам, мужі брати, що через Него вам прощеннє гріхів проповідуєть ся;

39 і від чого не могли ви у законї Мойсейовім оправдити ся, у Тому всякий віруючий оправдуєть ся.

40 Гледїть же, щоб не прийшло на вас те, що сказано в пророків:

41 Дивіть ся, гордівники, та дивуйтесь, та й пощезайте, бо дїло роблю я в днї ваші, дїло, котрому не увірили б, коли б хто розказував вам.

42 Як же виходили вони з школи, просили їх погане, щоб і другої суботи говорили слова сї.

43 Як же розійшлась школа, тодї многі з Жидів і побожних нововірцїв ішли слїдом за Павлом та Варнавою, котрі, розмовляючи з ними, напоминали їх, щоб пробували в благодатї Божій.

44 А другої суботи мало не ввесь город зібрав ся слухати слово Боже.

45 Видївши ж Жиди народ, сповнились завистю, і перечили речам Павла та хулили.

46 Озвавшись Павел та Варнава, сказали сьміливо: До вас треба було перше промовити слово Боже; коли ж відкинули ви його і вважаєте себе за недостойних життя вічнього, то ось обертаємось до поган.

47 Так бо заповів нам Господь: Я поставив тебе сьвітлом поганам, щоб був ти на спасеннє до краю землї.

48 Слухаючи ж погане, зрадїли, і прославляли слово Господнє, і увірували, скільки було їх призначено до вічнього життя.

49 Розносило ся ж слово Боже по всїй тій сторонї.

50 Жиди ж наустили побожних та поважних жінок і перших у городї, і підняли гоненнє на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із гряниць своїх.

51 Вони ж обтрусивши порох од ніг своїх на них, пійшли в Іконию.

52 Ученики ж сповнились радощами та сьвятим Духом.

Дiї 14

1 Стало ся ж в Ікониї, увійшли вони вкупі в Жидівську школу, і промовляли так, що увірувало велике множество і Жидів і Єленян.

2 Невірні ж Жиди підіймали й озлобляли душі поган на братів.

3 Доволї ж часу пробували вони, одважно промовляючи про Господа, що сьвідкував словом благодати своєї, і давав, щоб ознаки та чудеса робились руками їх.

4 Та роздїлилась громада городська, і одні були з Жидами, а другі з апостолами.

5 Як же підняв ся заколот поган та Жидів з князями їх, щоб зневажати і покаменувати їх,

6 вони довідавшись, повтїкали в городи Ликаонські, Листру та Дервию, і в околицю,

7 і там благовіствували.

8 А один чоловік у Листрі сидїв нездужавши ногами, кривий бувши від утроби матери своєї, котрий нїколи не ходив.

9 Сей слухав, як Павел говорив; а той подививсь на него і, постерігши, що має віру, щоб одужати,

10 рече голосом великим: Стань просто на ноги твої. І підскочив і ходив.

11 Народ же, видївши, що зробив Павел, підняв голос свій, говорячи по ликаонськи: Боги, уподобившись людям, зійшли до нас.

12 Назвали ж Варнаву Зевесом, а Павла Гермесом; бо він був проводирем слова.

13 Жерець же (ідола) Зевеса, що був перед городом їх, привівши воли з вінками до воріт, хотїв зробити посьвят разом з народом.

14 Почувши ж апостоли Варнава та Павел, роздерли одежу свою, і вбігли, покликуючи, між народ,

15 і глаголали: Мужі, на що се робите? Ми такі ж люде, як ви;