Анна Потій - Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій

Зітхнувши, Феліція взялася за сніданок. Їсти не дуже хотілося, але Фірніет наполяг. Невідомо наскільки затягнеться зустріч із королевою, тож необхідно було добре підкріпитися.

Через годину Феліція з Фірніетом вже стояли перед королевою в її улюбленому місці для прийому гостей — бібліотеці.

— Сідайте, молоді люди, — кивнула королева Теджія після привітання.

— Ви прийняли рішення щодо сил, Ваша Високосте? — поцікавився Фірніет.

— Звичайно, — кивнула королева. — Інакше я б вас не покликала.

— І? — Фірніету не терпілося дізнатися про її рішення.

— Не можна віддавати Повелителям сили.

— Я згоден, що це небезпечно, але тоді Повелителі не відпустить у світ живих вашу онучку.

— Я б дуже хотіла побачити свою онучку, — королева витерла хусточкою вмить змокрілі очі, — але доля всієї Велланії важливіша за життя однієї людини, навіть близької. Ми, правителі, не маємо права думати про себе. Ми повинні думати про благо всього народу. Так буде найкраще для Велланії. Мій син погоджується з моїм рішенням.

— Але… — голос Феліції тремтів, коли вона звернулася до королеви. Частково тому, що відчувала незручність при спілкуванні з нею, частково тому, що засмутилася через її рішення. — Ваша Високосте, ми могли б дізнатися, чому ви ухвалили таке рішення?

— Звичайно, дитино моя, — королева Теджія обдарувала Феліцію теплою усмішкою.

Королева Теджія взяла одну зі старих, пошарпаних часом книг, що лежала поряд з нею на столику, і, відкривши її в потрібному місці, зачитала вголос:

— В якийсь момент дослідження Ерти Етірель привели її до відкриття порталу в демонічний вимір. Отримавши від демонів небачену досі силу, вона почала руйнувати Велланію, відокремлюючи частини землі задля створення власного королівства. Один з розломів був створений з такою неймовірною силою, що породив під собою астральний вимір, куди Ерта запросила своїх покровителів з демонічного світу. Вони назвали себе Повелителями і створили світ, Обитель неупокоєнних, де померлі душі могли жити нескінченно довго, доки вирішать піти на переродження в Колиску. Платою за таке життя були магічні сили. Особливу цінність для Повелителів мала сила поглинання. З подачі Ерти Етірель почалося полювання на власників сили поглинання, через неї поглинання почало вважатися поганим даром. Ерта збудувала над розломом з Обителлю свій палац і отримувала нагороди від Повелителів за свою віддану роботу. Після смерті вона сама потрапила туди і мешкає там до теперішніх часів, залишаючись рабинею Повелителів.

Королева Теджія перевернула кілька сторінок і продовжила читати далі.

— Незадовго до смерті Ерти Етірель Повелители спробували вийти з Обителі, щоб захопити Велланію. Вони витягли багато магії з жителів Етіренії, але далі не зуміли пройти: тоді світлі маги з темними вперше об'єдналися та спільними зусиллями загнали їх назад до Обителі. Ерта Етірель під час битви загинула, її вбили Повелителі за зраду. У помсту Ерта прив'язала Повелителів до їхнього виміру, щоб вони не змогли знову вийти. Тоді вони були ослаблені і не змогли скинути чари сильної Ерти, але вони продовжували відбирати сили у тих, хто переміщався до Обителі після смерті й поступово повертали свою могутність. Набравши певну кількість сил, вони знову зможуть прорватися у Велланію та відібрати у її мешканців усю їхню магію.

Королева Теджія відклала книгу та подивилася на своїх гостей.

— Навіть якщо люди виживуть після нападу Повелителів, — додала вона від себе, — вони стануть їх вічними рабами. Велланійській Імперії настане кінець. Ми не можемо цього допустити.

— Значить, доведеться залишити всіх там, — Фірніет міцно стиснув руку Феліції, бачачи, що та ледве стримується від сліз.

Королева Теджія підвелася і підійшла до вікна. Вона сумно дивилася на похмурий зимовий пейзаж: темні хмари низько нависли над столицею, обіцяючи швидкий снігопад. Ранок був схожий на вечір — темний і сумний, як і життя зараз.

— Там теж нікого не можна залишати, — тихо відповіла королева, продовжуючи дивитись у далечінь. У душі Феліції зажевріла надія, але наступні слова королеви її загасили. — Обитель треба знищити разом із Повелителями.

— І разом із усіма людьми, що там живуть? — голос Феліції тремтів, коли вона спитала.

— Вони вже мертві. Їхнє місце в Колисці, де вони повинні чекати свого наступного втілення. Обитель — лише спроба зачепитися за своє життя. Так не повинно бути, перебування там порушує природний перебіг життя.

— Ви знаєте, як знищити Обитель? — спитав Фірніет.

— Не знаю. Мені відомо тільки те, що Повелителів можна знищити або там і тоді вимір зхлопнеться разом з ними, його мешканцями і тим, хто піде на Повелителів, або викликавши їх сюди, але тоді є ризик, що вони знищать багато живих, що неприпустимо. Я продовжу шукати інформацію про способи їх знищення, ви також пошукайте. І подумайте над тим, хто зможе пожертвувати собою заради спасіння Велланії. Я б з радістю пожертвувала собою, але я не бойовий маг. Я зіллєвар, зачаруватель, ходяча енциклопедія, — королева хмикнула, — але не боєць. Потрібен хтось сильний. Може, навіть хтось із тих, хто вже в Обителі. Подумайте про це.

— Обов'язково, Ваша Високосте, — відповів Фірніет.

— Можете йти, — королева обернулася до них, окинувши сумним поглядом. — Якщо я знайду спосіб знищити Повелителів, то повідомлю вас. Ви також тримаєте мене в курсі своїх пошуків.

— Звичайно.

Феліція з Фірніетом попрощалися з королевою і пішли. Королева Теджія знову повернулася до вікна і довго-довго дивилася в далечінь, ніби хотіла роздивитися крізь простір свою доньку та онуку в Обителі. Вона не вірила, що зможе їх побачити, але шалено цього хотіла.

— Я роблю все правильно, — тихо прошепотіла вона, коли перші сніжинки посипалися з темних хмар. — Фелла б мене зрозуміла. Я не можу підвести Велланію.