Дейв Еггерс - Сфера

чоловіків; до того ж один із них — вулканічно-каліграфічна загадка, що перелазить через стіни і бере її зі спини — тому й дозволила собі великодушність щодо бідолашного Мерсера, його кудлатої голови і недоладної товстої спини.

— Так, він хороший, — озвалася Мей.

— Мене тішить, що ти так думаєш, — мовила мама. — Зможеш за кілька хвилини сама йому це сказати. Прийде на вечерю.

— Ні, — сказала Мей. — Його тут не треба.

— Мей, — наполегливо мовив тато, — він прийде, добре?

І вже знала, що не зможе сперечатися. Натомість бухнула собі у келих по вінця вина і, накриваючи на стіл, половину випила. Коли постукав і ввійшов Мерсер, її обличчя вже наполовину заніміло, а думки не трималися купи.

— О, Мей, — мовив він і нерішуче її обійняв.

— А твоя люстра дуже красива, — сказала вона і, вже промовляючи ці слова, побачила на них реакцію, тож вирішила розширити: — Насправді чудова.

— Дякую, — мовив він. Озирнувся на її батьків, немовби хотів підтвердження, що вони почули те саме. Мей налила собі ще вина.

— Так-так, справді, — не вгавала вона. — Я до того веду, що ти чудовий майстер. — Хвалячи, не дивилася на нього, бо знала, що в погляді Мерсера туманітиме сумнів. — Це найкраще, що ти зробив. Рада, що стільки вкладаєш… ну, втішена, що твоя найрозкішніша річ прикрашає тепер кухню моїх батьків.

Мей дістала телефон і сфотографувала люстру.

— А навіщо фотографуєш? — запитав Мерсер, хоча йому, здається, було приємно, що вона вирішила це зробити.

— Просто хотіла сфоткати. Поглянь, — сказала вона і показала, що вийшло.

Батьки тимчасом вшилися, подумавши, що їй, без жодного сумніву, хочеться поговорити з Мерсером наодинці. Сміх та й годі. Наче з дуба впали.

— Красиво, — сказав він, подивившись на фото трохи довше, ніж Мей чекала. Вочевидь, йому теж властиво насолоджуватися й пишатися своєю роботою.

— Неймовірно, — погодилася Мей. Вино підносило її у височінь. — Дуже мило. Для батьків це велика втіха, особливо зараз. Тут її так бракувало. — Мей охопила своєрідна ейфорія, і не лише через вино. Це було звільнення. Її сім’я вільна. — Тут було так темно, — мовила вона.

І на мить здалося, нібито вони з Мерсером намацали свої колишні стосунки. Мей уже кілька років думала про нього з розчаруванням, замішаним на жалості, аж раптом згадала, що він здатен на щось справді чудове. Знала, що Мерсер співчутливий і дуже добрий, попри вузькі горизонти, що дратувало її нестямно. Але тепер бачила цей… витвір мистецтва, так би мовити. Адже те, що він робить, схоже на мистецтво, впливає на атмосферу в домі, тож у Мей знову зайнялася віра у Мерсера.

І тут її осяяло. Сказала, що має переодягнутися, вибачилася і пострибала сходами нагору. Сіла на своє колишнє ліжко і за три хвилини запостила знімок люстри у двох десятках інтер’єрно-дизайнерських стрічок із посиланням на Мерсерів веб-сайт, де значився його номер телефону й електронна адреса; той веб-сайт із кількома світлинами його робіт уже роками не оновлювався. Якщо Мерсерові бракує розуму облаштувати власний бізнес, то вона охоче зробить це за нього.

Коли повернулася, він уже сидів з батьками за кухонним столом, на якому тіснилися салати, засмажена в олії курка та овочі. Троє пар очей дивилися, як вона йде сходами вниз.

— А я тебе кликав, — сказав тато.

— Курка смачна, поки гаряча, — додала мама.

Але Мей їх не чула.

— Вибачайте. Я тільки… Ого, як апетитно. Тату, правда ж, Мерсерова люстра розкішна?

— Таки розкішна. Я вже казав це і тобі, і йому. Ми вже рік у нього випрошували якусь річ.

— Мусив знайти підходящі роги, — озвався Мерсер. — Ніяк не міг роздобути таких великих. — Заходився пояснювати, звідки бере роги, що купує їх лише у надійних постачальників — людей із хорошою репутацією, про яких точно знає, що вони не полюють, а якщо і полюють, то з дозволу Товариства мисливців та риболовів — з метою стримувати надмірне зростання популяції.

— Так захопливо, — втрутилася мама. — Поки не забула, хочу випити за те… Що таке?

Від телефону Мей пролунав сигнал.

— Нічого, — сказала вона. — Але за секунду, думаю, матиму хорошу новину. Кажи, мамочко.

— Я хотіла підійняти тост за те, щоб ми…

Тепер задзвонив уже Мерсерів телефон.

— Вибачте, — мовив він, намацуючи рукою поверх штанів кнопку, щоб вимкнути.

— Ну, все добре? — запитала мама.

— Вибачте, місіс Голланд, — сказав Мерсер. — Кажіть.

Та цієї миті знову гучно задзижчав телефон Мей, а коли вона поглянула на екран, побачила тридцять сім нових «цвірків» і повідомлень.

— Не дадуть спокою. Щось важливе? — запитав тато.

— Не термінове, — сказала Мей, хоча сама аж підстрибувала від захвату. Вона пишалася Мерсером і незабаром покаже йому споживчу аудиторію поза межами Лонґфілда. Якщо надійшло тридцять сім повідомлень за перші кілька хвилин, то за двадцять наступних їх буде сотня.

Мама говорила далі:

— Я хотіла подякувати тобі, Мей, за все, що ти зробила задля татового здоров’я та мого спокою. Також підношу свій келих за Мерсера, який уже ніби член нашої сім’ї, і хочу подякувати за його чудову роботу. — Затнулася, немов очікуючи на дзижчання телефону. — Словом, дуже рада, що з усім цим упоралася. Їжмо. Все холоне.

І вони почали їсти, але за кілька хвилин Мей почула стільки сигналів, а стрічка на екрані оновлювалася стільки разів, що чекати стало несила.

— Гаразд, не можу вже стримуватися. Запостила фотку з твоєю люстрою, Мересере, і людям сподобалася! — Вона засяяла і піднесла келих. — Ось за що варто випити.

Мерсера це не потішило.

— Зачекай. Куди запостила?

— Мерсере, це чудово, — сказав її батько і підніс свій келих.

Мерсер свого не підносив.

— Куди запостила фотку, Мей?

— Усюди, куди треба, — відповіла вона, — і коменти — дивовижні. — Шукала щось на екрані. — Читаю найперший. Цитую: «Ого, просто супер». І це від досить таки відомого дизайнера у Стокгольмі. А ось іще один: «Клас. Щось схоже бачила торік у Барселоні». Це від дизайнерки у Санта-Фе, яка має власну крамницю. Оцінила твій витвір трьома зірочками з чотирьох і має поради щодо вдосконалення. Закладаюсь, якщо схочеш, ти продаватимеш їх у неї. Ще одне…

Мерсер поклав долоні на стіл.

— Припини. Будь ласка.

— Чому? Ти ж іще нічого не почув. На «Світі Дизайну» маєш уже сто двадцять два смайлики. Неймовірна кількість як на такий час. У їхньому рейтингу ти сьогодні в топовій півсотні. І я знаю, як тебе підійняти ще вище… — Одночасно їй спало на думку, що така діяльність неодмінно піднесе її «РівУч» до рівня тисяча восьмисотих місць. А якщо такі люстри купить досить народу, вона матиме пристойний Показник Ефективності та Чистий Роздріб…

— Мей. Перестань. Будь ласка. — Мерсер втупився у неї поглядом, його очі стали маленькі і круглі. — Не хочу галасувати в домі твоїх батьків, але ти або припиняєш, або я йду додому.

— Секундочку, —