Гео Данилович Шкурупій - Двері в день. Міс Адрієна, Гео Данилович Шкурупій

class="p1">І він сердито пішов у напрямку до ресторанчика, незадоволено оглядаючись на юнака, поки той не зник йому з очей.

Страйковий комітет, що працював під керівництвом революційної опозиції та компартії, обрав собі на штабквартиру маленький ресторанчик «Веселе джерело» в робітничому кварталі. У «Веселому джерелі» звичайно засідав комосередок заводу. Нова обстанова трохи змінила попередній вигляд приміщення. В кімнаті й коридорі розставили столи для реєстрації. Вазони з квітами опинились під стінами і ресторанчик набрав ділового вигляду.

Страйкарів, що бажали реєструватись в страйкомі, набралось стільки, що хвіст черги витягся, з ресторану на вулицю.

За столиком сидів Леон Мустак і реєстрував страйкарів.

Андріяш Вале ближче підійшов до черги й чогось завагався.

– Ставай, ставай, Андріяше, для тебе ми вже тут приготували місцинку!

Загомоніли в черзі, побачивши всім добре знаному постать старого робітника.

– Достоїтесь поки вас не повикидають з роботи! – пробурчав Андріяш і пішов уперед, щоб протиснутись всередину.

– Куди поспішаєш, Вале. Ставай у чергу!

– Пустіть його! Йому ніколи! Він гадає, що страйк закінчиться завтра і він не встигне поганяти своїх голубів!..

– Я не страйкую, – мені завтра на роботу! – пробубонів Вале, протискуючись уперед.

– Ого! Ти що Вале? Тут штрейкбрехерів не реєструють!..

Та Вале проліз уже всередину й підійшов до столика Леона Мустака. Тай, не одриваючись від паперу, запитав:

– Прізвище?

Але не почувши відповіді від Вале, який тим часом набирав грізного вигляду, підвів голову.

– А, це ти, Вале?!

І став записувати його.

– Що ти там пишеш? – нарешті заговорив Андріяш. – Я прийшов, щоб провчити ваших хлопців! Хіба це діло, щоб уночі забиратися до голубника? Пух, пух моїх голубів на ваших костюмах!..

Леон Мустак хотів заперечити, але Вале не дав йому говорити.

– Вони думали, що я сплю. Та я впізнав Петра і цього шибеника Симона! Хай спробують вони тепер викрутитись! – І він показав на юнака, що сидів, схилившись над писанням за другим столиком.

– А слона ти не примітив! – сказав Леон Мустак.

Я був разом з ними, але нас твої голуби не цікавили… Ти тільки послухай, Вале!..

Минулої ночі, коли вже поснули у своїх дівчат поліцаї, і лише фашистські патрулі охороняли свої розліплені плакати, Леон Мустак з Петром і Симоном та ще з кількома комсомольцями вийшли, щоб розклеїти страйкові відозви.

Щоб не дати фашистам знищити ці відозви, вони винайшли дошкульний спосіб. На кожний фашистський плакат вони наліпили свою відозву. Коли б фашисти захотіли зірвати цю відозву, вони мусіли б зірвати всі свої плакати, які були більші й коштували значно дорожче.

Темними провулками посувався Леон Мустак з комсомольцями, виставивши сторожу по одному чоловікові спереду й позаду основної групи, що розклеювала відозви.

Робота була небезпечна, бо щохвилини могли наскочити патрулі фашистів з палицями, револьверами і побити робітників, які були озброєні лише пачками відозв.

Робота йшла успішно і група вже закінчувала клеїти останні відозви, як з під їзду одного з будинків вискочило кілька фашистів і напали на групу Леона Мустака. Фашистів було небагато, й робітники прийняли бій.

Одразу ж пішли в хід кулаки. Порожньою напівтемною вулицею залунали крики й прокляття. Класова зненависть кинула один на одного робітників і фашистів. Тіла людей захитались у завзятому змаганні й покотились клубками по бруку. Удари посипались з обох боків. Двоє фашистів одразу звалились на брук, а потім, підвівшись, почали тікати. Фашисти не розрахували своїх сил. Вони виходили переможцями лише тоді, коли втричі перевищували кількістю робітників.

Уже бійка стихала, й побиті фашисти почали відступати швидким темпом, як із завулку з’явився на допомогу фашистський патруль разом з поліцаями. Кілька пострілів спалахнули в повітрі, збудивши мешканців будинків. Почали відкриватися вікна, і сонні обличчя обивателів вистромились на вулицю.

Леонові Мустаку разом з товаришами довелось тікати перелазами й прохідними дворами, за ними слідом, як гончі пси, гнались фашисти, наповнюючи подвір’я галасом і пострілами револьверів.

Тікаючи від переслідувачів, Леон Мустак та комсомольці Петро й Симон, зовсім не знаючи того, потрапили в подвір’я Андріяша Вале.

Тут було зовсім темно й вони з розгону наткнулись на Андріяшів голубник і потурбували його голубів. Андріяш Вале, який мав звичку виходити вночі на подвір’я й перевіряти чи не забралась кішка до голубника, побачив Симона й Петра і погнався за ними з палицею, гадаючи, що це злодії.

– Ось і вся історія! – сказав Мустак. Нам, Вале, твої голуби непотрібні і ти марно присікався до хлопців! Подивися, яку гулю набив собі Симон об твій голубник!..

Вале подивився на Симона, що підвів своє обличчя від писання. Велика гуля коло ока на лобі зробила обличчя Симона дуже комічним, і коли він посміхнувся до Вале, його обличчя скривилось в таку смішну гримасу, що робітники, які були в кімнаті, мимоволі розреготались.

Андріяш Вале був обеззброєний. Він топтався на місці й ніяково щось бурмотів собі під ніс.

– Тепер, Вале, я запишу тебе в пікет! Завтра будеш охороняти завод від штрейкбрехерів! – сказав Леон.

Та Андріяш Вале знову набрав сердитого вигляду.

– Я вже старий, щоб займатись подібними справами! І з баламутами, що без спілки починають страйк, я не страйкую. Ходімте Лемке, Чопок, Форстер! Цей страйк до добра не доведе!..

І Андріяш Вале вийшов, забираючи з собою кількох робітників, бо був популярний серед робітництва і його знали, як чесну передову людину. Завербувати його це означало завербувати разом з ним великі маси робітництва й над цим треба ще було попрацювати.

– Нічого! Він ще буде наш! – сказав Леон Мустак і став реєструвати чергового страйкаря.

VI

Ранок лише починав народжуватись у золотих і рум’яних муках, як пікетчики, і між ними Леон, Петро й Симон, підійшли до заводу. Штрейкбрехери – дуже ранні й лякливі птахи, тому вони завжди стараються пройти на завод ще поночі, щоб їх ніхто не бачив, і не зважили страйкарі.

Цілу ніч коло заводу вартують поліцаї. Ранок освітлює їхні мовчазні постаті церберів, що охороняють усі входи. Завод охороняють, ніби це місто насолоди для вибраних, ніби це рай, куди заборонено входити грішникам. Та це лише видимість: туди пустили б усіх, хто побажав би пролити свій власний піт, туди навіть загнали б батогами, коли б ще були раби, яких би не боялась буржуазія. Та справді охорона стоїть, щоб допомагати штрейкбрехерам, щоб захистити їх від справедливого обурення людей, які підійняли цю своєрідну революцію проти визискування.

Пікетчики розгортають свої плакати і міцними групами стають коло всіх воріт проти поліцаїв, що охороняють входи.

Гасла й заклики на плакатах дратують поліцаїв, як пікадори дратують биків шматками