Юрій Павлович Сафронов - Онуки наших онуків, Юрій Павлович Сафронов

В кімнаті зразу стало тихо. Кілька хвилин ніхто не міг сказати й слова. Потім Олена Миколаївна встала, підійшла до Конта і поклала обидві руки йому на плечі.

— Ну от ви й повернулись до нас, Джемсе!

Тут ми всі втрьох заговорили разом.

— А ви не згарячу так робите, Конте? — спитав я обережно.

— Ні, що ви! — палко заперечив він і, посміхнувшись, додав: — І потім я ж не сам, а з плавучим дзеркалом.

— А ваша група? Що робитиме вона?

— Перш за все ми всі разом допоможемо вам освоювати Антарктиду, зараз це найголовніше. А там буде видно. Кожен, певно, вирішить сам за себе.

Теплого вересневого ранку на вулицях Торітауна було велелюдно, ніби на великі свята.

Люди раз по раз поглядали вгору на яскравий тоненький серп місяця: там поряд із ним мала цього вечора спалахнути нова зірка — мікросонце. Експеримент підготували Чжу Фан-ші і Джемс Конт.

Разом з іншими співробітниками Інституту мікросонця ми теж вийшли на вулицю. З репродукторів долітали застережні сигнали. Голос диктора закликав усіх до уваги. Натовп одразу затих. Я чітко уявив собі, як зараз наші друзі на Місяці чекають моменту запуску ракети.

Мікросонце спалахнуло на чорному нічному небі поряд з місячним серпом зовсім несподівано. Воно було яскравіше від усіх зірок і горіло рівним білим світлом.

— Молодець, Чжу! — сказала Олена Миколаївна. — Подивимось, як вони далі впораються зі своїм завданням.

Ми зайшли до актового залу інституту, поспішаючи побачити продовження досліду. На величезному телевізійному екрані плавуче дзеркало повільно рухалось до кулі мікросонця. Воно спинилось над нею, обернене своєю ввігнутою параболічною поверхнею до Місяця.

Джемс Конт коментував проходження досліду:

— Загальне керування мікросонцем та плавучим дзеркалом ведеться з поверхні Місяця, але на плавучому дзеркалі є також свої керуючі установки, що їх зараз буде ввімкнено.

Мікросонце здригнулось і наблизилось до плавучого дзеркала, що, мов клешнями, схопило його невидимими електричними руками. Одночасно з цим на пустельній поверхні Місяця все чіткіше стала вимальовуватись яскрава світлова пляма. Спочатку вона була така велика, що важко було розгледіти її межі. Вони губилися десь біля зубчастого, ніби крайок поштової марки, ланцюжка гір.

— Температура всередині світлової плями сто дев’яносто градусів, — повідомив Джемс Конт.

Мікросонце ще наблизилось до плавучого дзеркала, і світлова пляма плавно зменшилась. Її межа сповзла з гір і тепер займала велику плоску рівнину.

— Двісті двадцять градусів, — повідомив Джемс Конт.

Автоматичні прилади, що реєстрували температуру, майже миттю відгукувались на її найменші коливання. Світлова пляма і далі зменшувалась та ставала усе яскравіша і яскравіша. Тепер температура в ній зростала ще швидше, ніж раніше.

— Чотириста сімдесят градусів…

Діаметр плями нині не перевищував кількох десятків кілометрів. Вона стала така яскрава, що на неї боляче було дивитись навіть на екрані телевізора. Зменшили яскравість. Коричнюваті вершини гір, видимі здалеку, одразу потьмяніли, світлова пляма стала теж не така яскрава і виділялась у темряві великим оранжевим диском. Здавалося, що на Місяці настала ніч і хтось освітлює його поверхню велетенським кишеньковим ліхтарем.

— Дев’ятсот п’ятдесят градусів…

Тепер світлова пляма до червоного світіння нагрівала «місячні породи, що продовжували горіти і після того, як пляма сповзла з них. Було видно, як здіймаються стовпи диму над рівниною. Це почали переганятися смоли, які містились у місячних породах.

— Тисяча триста градусів… Тисяча вісімсот, — майже щохвилинно повідомляв тепер про швидке зростання температури Джемс Конт.

Подекуди всередині світлової плями стали з’являтись язики полум’я, котрі тут же зникали в безповітряному просторі. Пляма сяяла вже не червоним, а сліпуче-білим світлом.

— Дві з половиною тисячі!..

Гірська порода в центрі світлової плями розплавилась. На поверхні Місяця, там, де була світлова пляма, клекотіло і вирувало величезне розтоплене озеро.

— П’ять тисяч!..

Поверхня Місяця, здавалось, кипіла, на ній лускалися величезні бульби газів, що виходили зсередини. Врізнобіч і вгору злітали бризки лави, яка кипіла і випаровувалась. Увесь район експерименту затягло чорною кіптявою, що клубочилась. Місячна рівнина горіла, випаровуючись.

В актовому залі запанувала мертва тиша. Всі нетерпляче чекали, чи досягне температура у світловій плямі потрібної величини.

— Сім тисяч градусів! — долинув голос Джемса Конта. — Сім тисяч п’ятсот! Вісім тисяч! Дванадцять тисяч! — вигукнув Джемс Конт. — Далі підвищувати температуру припиняємо.

— Площа світлової плями з температурою в дванадцять тисяч градусів зараз дорівнює дев’яти з половиною квадратним кілометрам, — додав Чжу Фан-ші, який разом з Контом стежив за дослідом.

Усі, не зводячи очей, дивились на екран телевізора. Там бушувало полум’я. Здавалося, що Місяць пропалили до самого центра і тепер з його таємничих глибин виривається розтоплена магма.

Врізнобіч від розтопленого озера тяглися довгі світлі ручаї породи, що поступово холола. При охолодженні з них вилітали незгорілі частки графіту і розліталися фонтанами сяючих бризок. Це було одночасно і прекрасне, і страхітливе видовище. Я мимоволі уявив собі, скільки лиха могло б накоїти наше мікросонце та плавуче дзеркало, коли б їх винайшли раніше, в епоху імперіалістичних війн. Бачачи, як на моїх очах перетворилась на киплячу рідину досить велика височина, я із жахом подумав, що така ж доля в наші дні могла б спіткати найбільші міста світу з їхнім багатомільйонним населенням.

Тим часом система «плавуче дзеркало — мікросонце», скоряючись волі людини, розфокусувалося. Світлова пляма на поверхні Місяця швидко збільшувалась. Ось її край добіг до зубчастих гір і скоро зник з очей. На поверхні Місяця лишилось величезне озеро розтопленої лави й попелу. Воно ще вирувало і