Юрій Павлович Сафронов - Онуки наших онуків, Юрій Павлович Сафронов

Я ясно уявив собі розгублене обличчя Чжу Фан-ші. Мабуть, зараз він уже не так уважно слухає доповідь, а, потираючи за звичкою лівицею праве вухо, намагається вгадати, що ж запропонував нам Брамс.

По дорозі в інститут Олена Миколаївна спитала у Брамса.

— Скажіть, чи багато треба вашого каталізатора-домішки?

— У мільйони разів менше, ніж води. Для освоєння Антарктиди слід побудувати приблизно вісім заводів, які б виробляли каталізатор.

— А як пінопласт, розчиняючись у воді, діє на живі організми?

— Повністю я не зможу відповісти на це запитання. Наша лабораторія провела досліди лише на деяких рибах, а головне — на планктоні, цьому началу всіх начал життя в океані. На присутність пінопласту планктон не прореагував.

Повідомлення Брамса викликало величезний інтерес. Його проект схвалили одноголосно. Тепер можна було розпочати проектування та будівництво установок, які б виробляли пінопласт і каталізатор-домішку.

— Ви зможете очолити підготовчі роботи? — запитав у Брамса голова зборів, коли той кінчив відповідати на запитання присутніх.

Брамс трохи розгубився. Виручила його Олена Миколаївна. Вона запропонувала виділити йому на допомогу п’ять-шість фізиків, щоб протягом двох місяців виробити план практичних робіт.

Два місяці — термін великий і воднораз дуже короткий, залежно від того, що слід зробити за цей час.

Іхтіологічний відділ Інституту мікросонця відрядив кілька експедицій у район Антарктиди з метою виловити якнайбільше різновидів морських тварин і риб, аби дослідити вплив на них розчину пінопласту.

Спеціальна експедиція привезла пробу криги з різних районів Антарктиди, щоб визначити, у яких пропорціях слід застосовувати каталізатор-домішку для одержання пінопласту. В Атлантичному, Тихому та Індійському океанах було взято багато проб води з тим, щоб в експериментальний спосіб з’ясувати, як розчиняється пінопласт у цих водах. Все це, вкупі взяте, дозволило визначити, скільки треба побудувати заводів для виробництва каталізатора-домішки, скільки часу необхідно, щоб розтопити кригу Антарктиди, чи не загинуть в океані тварини й риби і що взагалі відбуватиметься в океані, коли в ньому розчиниться величезна кількість пінопласту.

Група Брамса встигла накидати загальні схеми майбутніх установок, які назвали гідроциклонами.

На схемі гідроциклони були схожі на велетенські диски. В один сектор диска безперервним потоком надходила вода, яка утворювалась від танення криги, а з другого сектора таким самим безперервним потоком лилася ріка пінопласту. В гідроциклон у строго дозованих кількостях подавався каталізатор-домішка Брамса. В реакторі гідроциклону, який займав площу в десять квадратних кілометрів, необхідно було одержати температуру понад сім тисяч градусів.

Цей пункт викликав у нас найбільше суперечок. Не тому, що це питання було таке вже складне. Атомна енергетика двадцять другого століття дозволяла одержувати й вищі температури.

Але тут не годилося вдосконалення старих варіантів, що й без того були досить складні й громіздкі. Потрібен був принципово новий проект. Однак у нас поки що нічого не виходило.

На початку лютого, перед відльотом на Місяць, до нас зайшов попрощатися Джемс Конт. Він був невеселий, про себе нічого не говорив і. більше слухав нас. Установки, які трансформували воду на пінопласт, так зацікавили його, що Олена Миколаївна накидала йому схему їхньої будови.

Згодом розмова велась на інші теми, але Конт не брав у ній ніякої участі, а коли до нього звертались, відповідав не до ладу.

— Ви якийсь дивний сьогодні, Джемсе, — сказала йому Олена Миколаївна. — Що сталося з вами?

— Так, так, — неуважно відповів Конт і раптом, звівши на Олену Миколаївну зразу прояснілі очі, спитав: — Значить, вас найбільше непокоїть зараз, як створити в центрі ваших установок високу температуру?

— Еге ж, — відповіла Олена Миколаївна, перезирнувшись зі мною.

— По-моєму, це можна зробити оригінально і воднораз просто…

— Як?

— За допомогою плавучого дзеркала і мікросонця. Ви можете розташувати над Антарктидою, там, де це вам потрібно, плавуче дзеркало, а перед ним розмістити мікросонце. Дзеркало збере проміння в одну пляму, всередині якої буде височенна температура.

Олена Миколаївна помовчала, зважуючи Контову пропозицію.

— Ідея справді дуже оригінальна, — розмірковуючи сказала вона нарешті, — та, на жаль, цю ідею ми не можемо підтвердити нічим, крім теоретичних розрахунків. У нас нема експериментального матеріалу.

— Хто ж вам заважає здійснити такий експеримент? — здивувався Джемс Конт.

— Так, але ж це досить складно, — заперечила Олена Миколаївна. — Крім виготовлення плавучого дзеркала, доведеться запалити нове мікросонце. І потім, де ми зараз можемо здійснити такий експеримент?

Робіть на Місяці! Тепер ви знаєте, що мікросонце цілком безпечне. А згодом ви зможете використати це нове мікросонце в Антарктиді.

— А хто виготовить плавуче дзеркало? — спитала Олена Миколаївна.

Джемс Конт мовчки розкочував на столі хлібну м’якушку. Я знав, що на нього чекає велика робота з плавучим дзеркалом, і вирішив, що він обдумує, кого зможе виділити для нас із своєї групи. Та сталося щось зовсім несподіване.

— Вам не доведеться робити нове плавуче дзеркало. Ви скористаєтесь із того, що є зараз над поверхнею Місяця. Це набагато прискорить здійснення експерименту.

— Зачекайте, Джемсе, — схвильовано зупинила його Олена Миколаївна. — Ви це серйозно пропонуєте? А як же ваша робота? Її доведеться надовго відкласти, якщо ми заберемо у вас плавуче дзеркало.

— Моя робота… Якщо бути відвертим, Олено Миколаївно, то після появи мікросонця наша робота стає непотрібною, принаймні в тому аспекті, в якому її було задумано.

— Але ви працюєте зовсім не надаремне, Конте. Ваше плавуче дзеркало астрономи використають як надпотужний телескоп, а крім того, воно знайде застосування в геліотехніці.

— Еге ж, тільки все це таке далеке від атомної фізики!

Конт різким рухом зім’яв хлібну кульку і, відвернувшись убік, тихо сказав:

— Олено Миколаївно, в мене до