Олександр Олександрович Лукін - Співробітник ЧК

живе колишній учитель місцевої гімназії Дугін, есер. Коли мене не зраджує професіональне чуття, а я не пам'ятаю випадку, щоб воно мене зрадило, цей тип з кимось зв'язаний. Тебе тут ніхто не знає. Влаштуємо до нього на квартиру. Будеш стежити і тримати мене в курсі справи, що відбувається в його домі.

— І все? — спитав Олексій.

— Поки все.

— А Володя? Його теж на квартиру? Він же допомагати мені повинен.

— Для Храмзова тимчасово знайдеться інше діло. Надалі, коли тобі вдасться щось виявити у Дугіна, діятимете разом.

— Тобі Величко говорив, що у нас не такий план? — . з неприхованим роздратуванням спитав Олексій.

— Це з приводу якоїсь баби, коханки того сигнальника? Говорив! — Іларіонов зітхнув, показуючи цим, що йому нудно пояснювати відомі речі. — Михальов, не будь дитиною! Відучись по-учнівському додержуватися того, що тобі звеліли старші. Величко вказав на одну з багатьох можливостей оперативного підходу до завдання, приблизну, якщо так можна висловитись, оп-ти-мальну, гм… можливість. Але він не знав місцевої ситуації. А я знаю. І я кажу: розшуки тієї дівиці заберуть дорогоцінний час, а користі не принесуть. Доведеться тобі працювати в одному напрямку з нами.

— Доведеться… — Олексій, хмурячись, дістав кисет, потримав його в руках і, не закуривши, поклав знову в кишеню. — А коли я тобі скажу, що вже знайшов ту «дівицю» і що годину тому мене завербували в шпигуни?

— Тебе?

— Так, саме мене.

Маруся загриміла чавунцем, який ставила в піч, і вода, шиплячи, плеснула на вугілля. Храмзов відкрив рота. Іларіонов пильно глянув на Олексія: чи не бреше? — і, переконавшись, що не бреше, уривчасто наказав:

— Розповідай!

Олексій розповів усе, починаючи з зустрічі з Вандою та її чоловіком і кінчаючи побаченням з Діною в неї на квартирі.

Іларіонов схопився. Почав швидко ходити від стіни до стіни, волочачи за собою кучеряві хмарки диму. На щоках його заграли жовна.

— Так! — сказав він, зупиняючись посеред хати. — За Федосовою негайно встановити стеження. Перехопимо тих, хто до неї прийде. Завтра, замість тебе, я сам піду до неї з людьми. Щождо родичів сигнальника, то їх візьмемо цієї ночі!

Тепер схопився Олексій.

— Ти розумієш, що говориш? — мало не закричав він. — Угробити все хочеш? Та ні… Слухай, Іларіонов. операція тільки починається! Якщо ти мені не перешкоджатимеш, я за три-чотири дні дам тобі повний список всього підпілля!

— Чотири дні! — Іларіонов кинувся до стола. — Завтра! Вже завтра ввечері знатиму. Дівка всіх видасть!

— Не видасть! Не зразу в усякому разі!

— Видасть!

— А я кажу — ні! Поки ти будеш її допитувати, вони всі повтікають!

— Погано ти мене знаєш! — Іларіонов вихопив люльку з рота, мундштуком ткнув себе в груди. — За один вечір усіх переловлю. Жодна гадина не втече! Словом, чого розмазувати: сказано — і кінець!

Від усвідомлення зробленої помилки Олексій ладен був відкусити собі язика. І не хотів же говорити, так ні — бовкнув! Цей Іларіонов умить все погубить…

Начальник опергрупи вже надівав кавалерійського кашкета з підтягнутим назад верхом і коротким круглим козирком.

— Зажди, Іларіонов, послухай, як я хочу…

— Не треба. Все ясно!.. Збирайся, покажеш будинок них… Соловйових, чи як їх?

— Солових? А їх за що?

Про це, очевидно, Іларіонов не думав. Він промовив це так упевнено:

— Як, за що? — Але відразу ж, не даючи збити себе і пантелику, закричав: — Не розумієш? Контру на волі лишати?!

— Гаразд, начальнику, — сказав Олексій, — роби, як хочеш… Тільки я з тобою не піду, а зараз сяду і напишу рапорт Брокману, і Маруся доставить його в Херсон ще до ранку. Опишу становище і свій план, який ти навіть слухати не бажаєш, хлопці підтвердять! А там шуруй на цілковиту свою відповідальність!

Погроза залучити як суддю голову ЧК вплинула на Іларіонова. До того ж Володя, який мовчав протягом усієї розмови, миролюбно пробасив:

— Чого ти гарячкуєш! Дай людині сказати.

Іларіонов зірвав кашкета, з серцем хляпнув об стіл, сів на лаву. З хвилину дивився в куток — худий кадик стрибав у нього на шиї — потім заговорив несподівано спокійним голосом:

— Попрацюєш тут! Теж мені оперативники, по смерть з вами ходити! Послухаємо, що ти надумав!..

— Ніяких арештів і ніяких стежень поки не влаштовувати, — сказав Олексій.

Кадик на шиї стрибнув сильніше, але Іларіонов стримався.

— Я ввійду в організацію, — говорив Олексій, — заслужу довір'я. Багато часу це не займе: вони й самі, напевне, квапляться. Мене, звичайно, випробовуватимуть, як — не знаю, але тут уже разом щось придумаємо. Якщо вийде, візьмемо всю зграю разом та ще й довідаємося про їх зв'язки. Арештувати Федосову завжди встигнемо. Що б там не було, я й без допиту дізнаюсь, хто на них працює.

— Базікання, — гарячкував Іларіонов. — З такими варіантами ще тиждень прововтузимося! А коли шльопнуть тебе?

— Ти про мене турбуєшся?

— Що, коли тебе знищать до того, як ми одержимо відомості?

— Тоді роби по-своєму. А зараз треба скористатися з нагоди — іншої такої не буде. Я вважаю так: хай Храмзов стежить за мною. Не за Федосовою, а за мною, розумієш? Він зуміє непомітно.

— Для охорони, чи що? — презирливо підіймаючи брову, спитав Іларіонов.

— Щоб бути в курсі і допомогти, якщо виникне така потреба, — сказав Олексій.

Іларіонов кинув руки на коліна, хотів заперечити, але його перебив Храмзов.

— Михальов діло пропонує, — сказав він неголосно. — Краще все одно не придумаєш.