Зінаїда Костянтинівна Шишова - Велике плавання

— Я певен, — сказав він синьйору Маріо, — що Жуан, читаючи листа, підраховує прибутки Іспанії і прикро кусає губи.

Тут, у Растелло, мені довелось бачити людину, яку колись я вважав за героя, що здійснив надлюдський подвиг.

Поруч нашої «Ніньї» у порту височів велетенський військовий корабель, озброєний шістдесятьма гарматами. Борти його були такі високі, що, розглядаючи їх, ми мусили задирати голови, як у соборі.

І ось 5 березня командир цього корабля у супроводі озброєних людей на човні підплив до нашої «Ніньї» і повідомив, що прибув по нашого капітана, якого він доставить на свій корабель, щоб капітан наш у присутності португальського капітана і королівського чиновника, який прибув із Вальпарайзо, дав йому звіт про своє плавання.

Пан відповів, що він адмірал Кастілії, капітан каравели «Санта-Марія», яка зазнала аварії біля берегів Катаю, і не має наміру давати звіт будь-кому, крім своїх монархів.

Гідна відповідь адмірала спричинилася до того, що португальський командир уже зовсім в іншому тоні попросив адмірала пред'явити свої грамоти і повноваження. Ознайомившись з ними, він прислав потім на «Нінью» свого капітана сказати, що адміралові надається цілковита свобода дії. Капітан прибув у супроводі сурмачів і барабанщиків. І гамір, зчинений цими людьми, привернув до нас увагу всього порту.

— Ну, як він тобі сподобався? — спитав синьйор Маріо, коли португальці від'їхали. — Ні, я кажу не про капітана, а про командира — Бартоломеу Діаша!

Якби це сталося рік тому, я кусав би кулаки од прикрощів, що не придивися як слід до знаменитого португальця. А зараз ми з синьйором Маріо слушно зміркували, що подвиг, здійснений Крістовалем Колоном, затьмарив славу Діаша.

Слід сказати, що прості люди в порту — матроси, вантажники і такелажники — міркували, певно, так само, як і ми: вдень і вночі вони юрмилися біля причалу «Ніньї» і прославляли нашого адмірала, молячись за нього святій діві, покровительці моряків. Люди ці поєднані з морем, життя їхнє завжди сповнене небезпек і праці, і вони як слід можуть оцінити труднощі нашого плавання.

На третій день наш посланець повернувся із Вальпарайзо і привіз адміралу запрошення з'явитися до португальського двору. Разом з посланцем приїхав секретар його величності, який мав супроводжувати адмірала і турбуватися про його дорожні вигоди.

Адмірал взяв із собою Аотака, як охоронця, причепуривши голову його капелюхом з пір'я і надівши йому на груди намисто з золотих пластинок. Це було зроблено також з метою вразити Жуана.

Вирушили вони 8 березня, а повернулись 12-го. Пан, як видно, залишився дуже задоволений виявленим йому прийомом. Аотак дуже смішно розповідав нам, як вони перебували при дворі. Якщо вірити йому, пан наш розмовляв дуже запально і різко, дорікаючи королю Жуану за жадібність і віроломство.

Аотак випинав живіт, задираючи голову, і говорив владним голосом — це він зображував адмірала.

Потім він набирав зніяковілого вигляду і, затинаючись, вимовляв кілька слів. Якщо нашому другові і не вдавалося точно передражнити Жуана II, то ми все-таки раділи нагоді поглузувати з португальців.

Набагато менше мені сподобалося те, що португальський король підсилав людей до Жуана Баллу і Антоніо Альмаго — португальців з команди «Санта-Марії» — пропонуючи спорядити за їхньою допомогою озброєні експедиції у країни, що їх відкрив адмірал.

А Франческо Альв'єдо з «Ніньї» запропонували навіть очолити такий загін.

Про все це я довідався від Родріго Діаса, який сам родом з Галісії[81] і тому заприятелював з португальцями. Всі троє відмовились від запропонованих їм грошей і почестей.

Очевидно, португальські матроси більше розуміються у справах совісті, ніж пан губернатор і навіть сам португальський король.

15 березня 1493 року ми кинули якір на тому самому місці, звідки відпливли сім місяців тому.

Зима, що настає за високосним роком, завжди буває сувора і лиховісна. Так принаймні кажуть старі люди. І це наочно підтвердилось у цьому році. Бурі, які лихоманили все західне узбережжя Піренейського півострова, вже давно змусили жителів Палоса втратити надію на наше щасливе повернення.

Як оповісти про радощі населення, коли «Нінья», кругла від напнутих парусів, увійшла у гирло річки! Правда, палосці надіялися слідом за нею побачити ще дві каравели, і тому перші хвилини після нашого прибуття радощі обернулися на сум — адже екіпаж «Санта-Марії» і «Пінти» майже цілком був набраний у Палосі й Уельві.

Але ще до того, як ми закінчили вивантажуватись, у Палос прилетіла звістка, що «Пінту», яку ми згубили 14 березня, віднесло бурею у Байонну, в Галісії, і вона вже прямує в Палос.

Коли ж адмірал у промові, зверненій до населення, заявив:

— Я, як добрий пастир, не загубив жодної вівці з тих, що були довірені мені, — натовп вибухнув оплесками.

Чутки про те, що тридцять дев'ять жителів Палоса й Уельви добровільно залишились у форті Навідад, уже дійшли до населення, їхні дружини і діти, з'юрмившись навколо адмірала, гукали:

— Добрий пане, візьміть і нас у ті райські краї!

Якщо ми і перебільшували дещо, оповідаючи про красу відкритих нами земель, то ніхто, мабуть, не звинуватить нас у цьому. Побувавши у тихих протоках архіпелагу і порівнюючи їх з бурхливими водами, що омивають Європу, ми мимоволі віддавали перевагу першим.

Відповідь іспанських монархів на лист адмірала надійшла швидше, ніж ми того сподівались.

Монархи пропонували панові почати готуватися до нової експедиції і з'явитися до двору зі звітом про все, що відбулося.