Зінаїда Костянтинівна Шишова - Велике плавання

але ми не сподівалися на щось добре від одвідан тюремника. На наш подив, слідом за ним увійшло троє синьйорів у капелюхах з пір'ям і писар. Сторож з відром у руці вийшов у сусідню камеру.

Ми не знали, чим викликані ці відвідини, і з острахом поглядали один на одного.

— Губернатор острова, його вельможність синьйор Кастаньєда, перевіривши корабельні та інші документи судна, на якому ви прибули, милостиво зволив відпустити вас на волю сьогодні ж, двадцять другого лютого 1493 року, — поважно сказав синьйор з паперами.

Цієї миті наш новий знайомий квапливо вийшов на середину камери.

— Ваша світлість, — сказав він, — благаю вас добре переглянути список, бо ви, певно, помилково пропустили моє прізвище.

Чиновник спитав, як його звати, і ще раз проглянув список.

Бальбоа перезирнувся з писарем, який з пером за вухом стояв позаду свого начальника.

— Цього чоловіка було затримано разом з усіма, — сказав писар. — Я точно пам'ятаю, що їх всього було дюжина.

— У такому разі це пан твій, адмірал, пропустив прізвище у списку, — сказав синьйор і зразу ж звелів писареві заповнити прогалину.

Таким чином зубожілому Васко-Нуньєсу Бальбоа пощастило звільнитися з в'язниці у восьмий раз.

Розділ III
ГУБЕРНАТОР КАСТАНЬЄДА Й КОРОЛЬ ЖУАН

Не знаю, звідкіля Азорські[80] острови дістали свою назву: у всякому разі ні тутешні береги, ні тутешній люд не здалися нам надто гостинними, а жителі Азорів справді схожі на яструбів або, певніше, на шулік.

Відкритий виступ португальської влади проти підданих дружньої країни спочатку змусив адмірала припустити, що між Іспанією і Португалією несподівано спалахнула війна.

Дізнавшись про те, що людей його екіпажу захоплено в полон, він знайшов у собі мужність з гідністю звернутися до губернатора, щоб той вирішив, зрештою, це прикре непорозуміння.

Він показав губернатору свої адміральські повноваження за підписами монархів Іспанії, скріплені королівською печаткою! Незважаючи на свою палку і нестримну вдачу, пан переконував цю дурну чванькувату людину поміркувати про наслідки непродуманих її вчинків.

— Вже здавна повелося, — говорив адмірал, — що Італія, роздерта ворожнечею між своїми дрібними володарями, сама не користується з наслідків відкриттів своїх купців і капітанів. Я генуезець родом, — вів він далі, — і, замисливши свою подорож, вважав за необхідне насамперед звернутися до португальського монарха. Але король Жуан повівся зі мною віроломно, не гідно його високого сану. Тоді я вирушив у плавання на іспанських кораблях. Перед відплиттям мені дано наказа ставитися миролюбно до всіх малих і великих суден, що плавають під португальським прапором. Я вважаю, що і від вас маю право вимагати такого ж ставлення.

Синьйор Маріо де Кампанілла замість Родріго де Осковеди, який залишився у фортеці, виконував обов'язки секретаря експедиції. Він з гнівом передав мені, як зухвало поводився Кастаньєда, як зневажливо продивлявся адміралові папери і яким недопустимим тоном провадив переговори.

Вони розлучилися, обидва вкрай незадоволені один одним.

21 лютого до «Ніньї» підійшов човен, з якого висадилось двоє священиків, нотаріус і писар. Вони звернулися до адмірала з проханням показати грамоти і повноваження. Вони пояснили свій вчинок тим, що тепер по океану плаває багато пройдисвітів, які мають при собі підроблені грамоти. Кожний папір, пред'явлений адміралом, переходив по кілька разів з рук у руки, португальці розглядали його на світло і мало не пробували язиком на смак. Нарешті вони змушені були визнати всі документи за справжні.

Хоч ніхто з тих, хто побував у португальській в'язниці, не змовлявся між собою, одначе на всі розпити ми відповідали, що португальці поводилися з нами ввічливо і добре годували.

Ми зрозуміли, що звістка про поведінку португальців вразила б самолюбство цієї бентежної і гордої людини.

До нашого відплиття сталася ще одна подія, яка дуже розважила команду і роздратувала адмірала.

Вранці 23 лютого до нас надійшла скарга португальських властей на злочин матроса нашої команди Васко-Нуньєса Бальбоа. Він начебто, підмовивши чотирьох негрів-гвінейців, викрав невелике парусне судно з вантажем цукрової тростини.

Пан обурено заперечив, що такого прізвища немає у його судових списках. А ми всі, хоч і знали, у чому річ, мовчали, ставши таким чином мимовільними спільниками цього вигадливого авантурника.

— У цій людині бунтує гаряча кров, — сказав Родріго Діас. — І я анітрохи не здивуюся, якщо він, наслухавшись наших оповідей про золото, вирушить сам у вказаному нами напрямку.

25 лютого ми відпливли з острова Санта-Марія.

Нас знову три доби шарпала жорстока буря, але я вже неспроможний писати про це. Знову матроси давали обітниці, але земля була так близько, що натовп, який заповнив гавань, весь став навколішки і почав молитися за наш порятунок.

Португальський порт, в який ми нарешті увійшли, називався Растелло. Звідси пан послав гінця до іспанських монархів із звісткою, що ми прибули.

За дев'ять ліг від Растелло лежить невеличке містечко Вальпарайзо, і в ньому тимчасово перебував король Жуан зі своїм двором.

Адмірал послав португальському королю звістку про те, що здійснилися його давні мрії, і ось через сім місяців плавання він західним шляхом повертається з Індії. Пан просив дозволу провести своє судно в Ліссабон, де воно буде в більшій безпеці, ніж у цих пустельних водах. Адмірал додавав, що наявний у нього вантаж золота і коштовностей примушує вдатися до такого прохання.

Якщо адмірал за золотий вантаж уважав трохи піску, що ми намили його на Еспаньйолі, або кілька золотих пластинок, відібраних у дикунів, то слід визнати, що найнікчемніший корсар не ризикнув би життям своїх людей заради такої мізерної здобичі.

Але пан