Володимир Миколайович Владко - Чудесний генератор

в нас є додаткове устаткування. Перед рефлектором ми ставимо щит з матеріалу, що зовсім не пропускає ультракоротких хвиль. І в цьому щиті робимо малесеньку щілину, вузеньку, як ніж. Вона, ця щілина, прорізана перпендикулярно до рефлектора. Завширшки ця щілина, як бачите, всього один міліметр. Завдовжки — три міліметри. Ось через який отвір ми примушуємо пролазити наші хвилі. І тепер практично розсіяння жмута променів нам не страшне. Від нас до нашого приймача несеться вузенький жмутик променів…

Антохін аж подався весь уперед, показуючи цей жмутик.

— Але це не лише жмутик променів. Адже він проходить крізь атмосферу. І от, уявіть собі, всюди, де мчить цей жмутик, повітря йонізується, перетворюється на чудовий провідник електрики. Цей повітряний кабель лежить у нормальному повітрі, він ізольований повітрям. І тепер… тепер ми робимо ось що…

Антохін кидався до стола, тягнув Ганну, показуючи їй складну конструкцію:

— Ось воно. Ми беремо якесь джерело енергії. Ми хочемо переслати цю енергію на віддаль. Для цього в звичайних умовах, потрібні два дроти, два провідники. Ми так само беремо два провідники, але не металеві, а незвичайні, з нашого йонізованого повітря. Мабуть, ви вже здогадалися, що це — два паралельні жмутики нашого ультракороткого проміння. І все. До цих жмутиків, до цих наших невидимих провідників — ми вмикаємо електричний струм високої напруги так, як зробили б це і з звичайними дротами. Хіба не прекрасне розв’язання проблеми, хіба не красива ідея?..

Іван Петрович захоплено замовкав. Руки його любовно погладжували мідні котушки, опуклі контури базальтових ізоляторів, що несли на собі товсті голі дроти, які підводили сюди електрику високої напруги. І, слухаючи цю людину, не можна було не підкорюватися її натхненній мові; кожен палав бажанням допомогти справі, бути чимсь корисним їй…

Найскладніша з усіх конструкцій, що були колись у цій лабораторії, зростала повільно на квадратному столі перед головним вікном, якраз на шляху проміння, віддзеркаленого екраном генератора. Завдяки дотепній думці Містера-Пітерса, генератор міг тепер випромінювати одночасно два коливання різної частоти. Ось чому перед його рефлектором (їх було тепер два) стояло тепер по щиту з тонесенькими прорізами. Саме через ці прорізи, ці щілини мали проходити вузенькі промені. Дальший їх шлях проходив понад згаданим квадратним столом.

Тут нова складна конструкція підносила вгору два металеві загострені стрижні. Найточніше вивірене розміщення екранів, щитів і стрижнів дозволяло бути певним, що вузенькі промені ультракоротких хвиль, проходячи над квадратним столом, обов’язково дотикнуться вістрь стрижнів. А це давало наслідком електричний контакт між двома системами провідників — металевих і повітряних. Електрика з стрижнів вільно переходила до йонізованого повітря, створюваного чудесними променями; електрика текла цими невидимими повітряними провідниками через вікно, далеко на берег, де на неї чекала складна приймальна установка з високо піднесеними металевими віялами. Електрика з повітря мусіла стікати цими віялами знов-таки до звичайної системи металевих провідників — і рухати тут електромотор.

Так мусіло бути. Чи буде так?

Іван Петрович був певний цього. Містер-Пітерс поділяв його переконання. Рома і вірив, і не вірив водночас: надто фантастичною здавалася, все-таки, йому ця ідея… А Ганна? Ганна непомітно для себе перетворилася на захопленого прихильника ідеї нового винаходу і, в міру своїх сил, навіть допомагала роботі коло монтування установок.

Послідовний історик цих надзвичайних подій не має права обминути кілька невеличких фактів, зв’язаних з роботою тих днів у лабораторії.

Адже хто знає — чи не набудуть у світлі дальшого розгортання подій ці з першого погляду незначні факти виключного значення? Ми мусимо нагадати: фатальне яблуко впало ще тоді, коли в радгоспі «Перемога» остаточно виявилася мрія старого Андрія Антоновича вкрити свою лисину новим розкішним волоссям. Гучний удар цього умовного яблука пролунав ще раз — під час події з пасмами волосся бідного Потапича, цієї невільної жертви напівнаукових експериментів Андрія Антоновича. Вузол фатального розвитку подій зав’язався двічі: і той, хто не зробив ще з цього певних висновків, не обміркував остаточно всієї ваги цих двох фактів, — хай не дивується далі несподіванкам. Адже ж ми певні, що ці майбутні немов би несподіванки зовсім не вразять пильного й уважного спостерігача, який завжди робить свої логічні висновки з усього, що помічає і на що, тим більше, звертають наполегливо його увагу.

А тепер, зробивши ще раз усі ці недвозначні й одверті натяки, повернемося до нашого стислого й стриманого викладу подій у лабораторії.

Настирливий відвідувач, лисий головний бухгалтер тресту «Моребуд», що вже двічі з’являвся в нашому оповіданні, очевидно, не кидав своєї думки. Більше того: він навіть намагався створити навколо своєї мети, так би мовити, громадську думку. Бухгалтер був рішучою людиною, в чому наші дослідники пересвідчилися дуже швидко.

До лабораторії з’явилися ще три відвідувачі. Поважні, підстаркуваті люди, вони були зовсім звичайні й нормальні на вигляд. Рома тільки казав потім, що він одразу помітив в їх очах якусь дивну запальність, збудженість, якесь загрозливе войовниче блищання. Проте, — Рома міг і помилятися.

Отже, ці троє відвідувачів принесли до лабораторії, на ім’я академіка Антохіна й Містера-Пітерса щось подібне до петиції. Спочатку ні Антохін, ні будь-хто з решти не міг навіть зрозуміти: що за листовне прохання?.. В чому річ, мовляв, громадяни?..

Але зміст великого листа з’ясував справу. Смішно, дивно, неймовірно, проте — факт: петиція говорила про конечну потребу звернути увагу на інтереси численних людей, позбавлених через ті чи інші умови рослинності на голові. Простіше кажучи, — лисих. Так, так, лист, який принесли офіціальні парламентери, говорив:

«… Ініціативна група громадян з дефектною рослинністю, так званих — лисих, від імени багатьох зацікавлених просить Вас призначити певні години для систематичного просвічування пацієнтів і ліквідації прикрих дефектів їхнього вигляду. Ініціативна група звертає Вашу увагу на те, що в разі відмови вона примушена буде вжити інших засобів впливу для безумовного задоволення законних вимог цієї численної категорії громадян…»

Це скидалося вже на загрозу. Містер-Пітерс грізно підвів очі:

— Слухайте, якщо ви не жартуєте, ви часом не побожеволіли?..

Але перші ж слова одного з відвідувачів довели цілковиту серйозність вимог:

— У місті, знаєте, велике збудження. Наша група, так би мовити, винесена на поверхню гребня загальної зацікавленості, — сказав