Володимир Бабула - Планета трьох сонць

Хотенков запитливо подивився на молодого Заяца:

Така радісна звістка, а ви хмуритесь?

Читайте далі, прошу, — сказав Юрко.

«Краус, якого, як я вже повідомляв, було знайдено біля Затоки Справедливості, справді повертався до нас.

Його свідчення підтвердило обслідування шляху, яким він рухався. Це була направду єдино можлива дорога, яка вела до Селища Завойовників… Тінь недовіри на його слова кидає тільки те, що трупа Мак-Гарді у вказаному місці не виявлено. Мабуть, його поховала трясовина на березі Нової Волги… Краус твердить, що став членом «Братства» тільки по дорозі на Проксиму. Спокусив його буцімто Мак-Гарді. Це ймовірно, бо третьою людиною, про яку згадував умираючий в Африці, був, напевно, Дітріхсон… Краус повідомив нас також, що не всі члени злочинного «Братства сильної руки» ховались на східному узбережжі Південної Африки, де вибухнула атомна бомба. Один з них — Йонес, який перешкодив академіку Тарабкіну оживити замерзлого неандертальця, — живе у Тибеті і працює в лікарні під іменем «доктор Лікургос», двоє інших — Кчакі та Рандек, — цілком імовірно, і досі живуть у Місті Щастя, на території колишньої Сахари. Уважно стежимо за Краусом. Він дуже старанний, допомагає нам з усієї сили, і ми йому в цьому не чинимо перешкод. Після повернення додому передамо його Всесвітній Академії наук для рішення питання про його долю. Якщо підтвердиться, що ніяких злочинів на своїй совісті він не має, пропонуємо його помилувати… Молодий квартянин Ксаверій до нас уже зовсім звик. Охоче наслідує наші рухи і буває дуже милий, коли на своїх коротких ногах викгвеус…»

Хотенков здивувався:

Що це означає — «викгвеус»?

Не знаю, але я переписав точно. Все подальше також незрозуміле, не було сенсу навіть переписувати. Деякі знаки не вдається розшифрувати взагалі… Саме це й збентежило мене.

Передача триває?

Коли я йшов до вас — ще передавали, — кивнув Юрко.

Негайно повідомте Кварту, а я тим часом огляну наш астрогравіметр… Почекайте, запитайте також Всесвітню Академію, чи має їхній прийом такі ж спотворення, як у нас.

Хотенков швидко оглянув апаратуру. Все було гаразд. І однак на контрольній стрічці гравіметра замість правильних знаків була якась плутанина.

Дуже дивно! — знизав плечима доктор Заяц. — Лишається припустити одне з двох: або в них зіпсувався передавач, або щось коїться з гравітаційним полем між нами й Квартою…

Але через кілька годин із Землі надійшла звістка, яка абсолютно виключала обидва припущення:

«Наші астрогравіметри прийняли все повідомлення без перешкод».

Нічого не розумію! — пригнічено сказав доктор Заяц.

***

Мак-Гарді відчув різкий біль, насилу розплющив очі й зойкнув із жаху. Над ним схилилось кілька дивних створінь з обличчями шимпанзе. Одне з них клало йому на груди жмут трави, змочений жовтою грязюкою.

Поранений знепритомнів. А коли прийшов до пам’яті й боязко розплющив очі, він уже був один. Лежав у густій траві під високим деревом.

«Краус… Де Краус?..» — промайнуло у нього в голові.

Мак-Гарді підвівся на руках, озирнувся. Навколо шумів дикий праліс, а по небу пливли хмари з райдужними краями. На деякій відстані від нього гойдалися під вітром і хилилися до землі під вагою блакитних ягід гілки низенького куща. Поранений майже підсвідомо поповз туди, зірвав і через силу проковтнув кілька плодів.

Аж тепер він усвідомив, що лежить у джунглях сам- самісінький, без надії на порятунок. Очевидно, Краус загинув при перестрілці. А може, таки поплив човном?

У Мак-Гарді паморочилося в голові, до пекучого болю в грудях приєднувалась нестерпна спрага. Напружуючи останні сили, він поповз через хащі туди, звідки чувся плюскіт струмка. Нарешті добрався до берега, зсунувся на череві до води й пожадливо напився. Йому зразу полегшало.

За кілька днів Мак-Гарді настільки зміцнів, що вже міг сяк- так пересуватись. Біль у грудях поступово вщухав. Прострелені легені напрочуд швидко загоювались, — можливо, допомогла грязюка, яку приклали йому до рани крилаті тубільці. Але ті ж тубільці, мабуть, потягли його рушницю. Мак-Гарді довго розшукував її, але знайти не міг.

«Повернусь у гори! — вирішив він кінець кінцем. — У Райській долині вистачить солодких плодів і смачного м’яса. Буду там захищений від ящерів, а можливо, й «Ластівку» відшукаю. Вночі людина погано орієнтується, — може, вулкани вибухнули трохи далі, ніж нам здалось…

Але як я туди доберусь?.. — пронизала мозок страшна думка — Немає човна, немає зброї… Немає нічого!»

І ось він стоїть із голими руками, — сам-самісінький, покинутий напризволяще серед незнайомої підступної природи, — жалюгідний кандидат у володарі Всесвіту.

Вечір. Час відпочинку. Всі мешканці Селища Завойовників Всесвіту зібрались у клубі. Уважно слухають.

— …Течія винесла мене в море… — тихо розповідає Краус. — Побоюючись бурі, я весь час тримався берега. Вітрило зі шматка брезенту підганяло мій гумовий човен при попутному вітрі.

Спочатку я подорожував добре. Однак настав день, коли в мене закінчились консерви. Поки я плив уздовж порослого лісом узбережжя, було ще сяк-так. Але берег ставав дедалі пустельнішим, джунглі відсувались углиб континенту, а їхнє місце займала неозора піщана пустеля.

Якось уранці несподівано налетів рвучкий вітер, підхопив мене і з неймовірною швидкістю погнав просто в море. Почався справжній шторм.

У задній частині мого гумового човна був закапелок, де я зберігав свої жалюгідні запаси, порожні консервні бляшанки та міх з водою. Я заліз туди, затягнув над собою