Володимир Бабула - Планета трьох сонць

За кілька хвилин звуки повторилися знову. На одному з ящиків трохи піднялась і зразу затріснулась кришка.

«А постривай-но!» Северсон підійшов навшпиньки, повільно зсунув кришку.

В отворі з’явилося злякане обличчя молодого квартянина. Дивлячись виряченими очима на Северсона, він судомно стискував у руці котушку з блискучим дротом і тремтів усім тілом.

Чи ви бачили такого злодія?! Сам спіймався в пастку! — щиро зареготав Северсон. — Що ти тут шукаєш, друже?

Квартянин печально проскиглив: «Гуііі…» — і притиснувся до стінки ящика. Потім простягнув котушку Северсону.

Отож-бо й є!.. А де ті чашки, які вкрадено у нас із літака?.. Ну, не бійся, ти вільний. Лети додому!

Северсон відійшов від ящика, але квартянин навіть не поворухнувся, не зводячи з Северсона очей.

Ну, то як хочеш. Зачекаю, поки ти отямишся… — сказав поблажливо Северсон, відійшов ще на кілька кроків і сів.

За якийсь час квартянин посміливішав, виліз із ящика і примостився поруч з Северсоном.

Киш! Та біжи ж додому!

Квартянин здригнувся, розвів руками з перетинчастими крилами, але тут же знову склав їх на колінах.

«Боїться мене!» — подумав Северсон. Він підвівся і попростував до будинку. Але коли озирнувся, то побачив, що квартянин шкутильгає за ним.

Чи то тобі у нас сподобалось, чи ти ще щось замислив?

Гуііі… Кеііі… - відповів квартянин, ніби зрозумівши. Він наблизився й сів почіпки.

Ти не голодний? — добродушно запитав його Северсон, витяг з кишені пакунок із цукерками і простягнув незвичайному гостеві.

Квартянин охоче взяв подарунок. Якусь мить розглядав уважно з усіх боків. Після кількох спроб йому вдалося розірвати пакунок. Цукерки, які висипались на землю, він швиденько зібрав і напхав ними собі рот. З сяючих очей та радісного підстрибування можна було судити, що земні ласощі припали йому до смаку.

Увечері, коли експедиція повернулася, Северсон із квартянином уже були найкращими приятелями.

Дозвольте відрекомендувати вам мого друга Ксаверія! Він попросив у нас притулку, — засміявся Северсон, побачивши здивовані обличчя друзів. — Ані на крок не відходить від мене. Мабуть, йому стало нудно в джунглях.

Або ж його житло та родичів знищив вулкан, — припустила Алена Свозилова. — Це — щаслива нагода… Краще вивчимо життя квартян і, можливо, також його чого-небудь навчимо. У нього цілком інтелігентне обличчя.

А як пройшла розвідка? — звернувся Северсон до Навратіла.

Понад сподівання, чудесно. Кварта становить собою справжню скарбницю найрізноманітніших руд. Ми знайшли такі багатющі родовища, що могли б побудувати тисячу «Променів».

Трохи перебільшуєте! — сказала Молодінова. — Мабуть, ви заразилися від Фратєва.

А хіба я перебільшую? — вищирив зуби Фратєв. — Хай виростуть у мене такі крила, як у цього маленького Ксаверія, коли перебільшив хоч одне слово!

Квартянин переводив погляд з одного на другого і злякано притискувався до землі.

Ще одне велике відкриття, Лайфе! — сказав Навратіл. — На острові Підкова ми виявили… А втім, ідіть подивіться самі…

Северсон зайшов до кабіни.

Ви, Краусе?! — запитав він здивовано.

На койці лежала давно не голена виснажена людина.

Так, я… Повертаюсь до вас… Назад у людське товариство… Не можу жити один, без людей… Судіть мене…

Северсон поклав йому руку на плече:

Тільки лежіть спокійно, щоб собі не зашкодити… Для суду часу вистачить. Я можу вас зрозуміти, бо знав ще старий світ.

***

У каюті Хотенкова блимнуло червоне світло. На великому екрані відеофону з’явилось обличчя доктора Заяца:

Не гнівайтесь, що турбую вас. «Фотон» і «Електрон» уже досягли швидкості триста тисяч кілометрів на секунду!

Зупиніть у такому разі реактивні двигуни. А як поводяться вільні атоми водню в міжзоряному просторі?

Непогано. Температура зовнішньої оболонки піднялась тільки до дев’яноста градусів. Ми боялися, що буде гірше.

Чудово! Таке торжество ми повинні сьогодні як слід відсвяткувати. Не хочу хвалитись, але й я за останні дні досягнув певного успіху, — Хотенков відчинив шафу і витягнув з неї футляр зі скрипкою. За мить полились чудесні звуки радісного маршу.

Прекрасний звук, як у страдіварки! — схвально сказав Заяц, коли Хотенков дограв.

Вам подобається? В такому разі — вдалось.

Скрипку ви зробили самі? — здивовано спитав Заяц. — Можливо, розгадали таємницю Страдіваріуса?

Здається, так. Після багатьох марних спроб мені нарешті вдалося точно встановити хімічний склад речовини, якою просочувалося дерево страдіварок. Уявіть собі, що той розчин, у якому намочував дерево знаменитий майстер, ми маємо в нашій біохімічній кухні. Білковий розчин скріпляє стінки клітин і робить їх більш еластичними, пружними… Хвилинку… Хтось стукає… Зайдіть!

До каюти зайшов син доктора Заяца, Юрко.

О, то ви обидва тут! — посміхнувся Хотенков. — Один на екрані, а другий — поруч. Щось у вас похмурий вигляд, чи не трапилось чого? — він запитливо глянув на юнака.

Прочитайте оце повідомлення.

Хотенков узяв аркуш паперу і прочитав уголос:

«Я — Кварта. Селище Завойовників Всесвіту. Біля гравіметра Мадараш. Надсилаємо сердечні привітання людству на Землі та екіпажам «Фотона» і «Електрона». З радістю повідомляю, що ми успішно закінчили першу плавку і відлили першу плиту зовнішньої оболонки «Променя». За її електроімпульсну обробку взялися товариші Ватсон, Цаген та Балдік. Лінія передачі електричного струму з Селища Невидимих працює бездоганно…»