Геза Гардоні - Зірки Егера

кафтан дістався Балінту Тереку. Він сягав аж до кісточок і був пошитий з важкого жовтого шовку. Решта кафтанів мали однаковий фіалковий колір і шовкову підкладку жовтогарячого кольору. Тільки один Балінтів кафтан мав колір соняшника і білу шовкову підкладку. Золотий пояс, зітканий із золотих ниток, був настільки тонко зроблений, що на його виготовлення пішло, мабуть, ціле людське життя. Від коміра до пояса виблискували золоті, прикрашені діамантами гудзики.

Коли всі домочадці позбігалися, щоб глянути на дивовижний подарунок, Балінт Терек з усмішкою похитав головою:

— На ковдру згодиться! — І обличчя його споважніло.— Збирайтеся в дорогу! По обіді їдемо додому!

О третій годині він знову приїхав у королівський палац. Вельможі вже чекали на нього в залі бібліотеки.

— Королева не погоджується,— повідомив чернець Дьєрдь.— Благаю тебе, поговори з нею.

Балінт Терек знизав плечима.

— Я прийшов попрощатися.

Вельможі отетеріли.

— Що тобі прийшло в голову!

— Я відчуваю грозу і хочу вернутись додому.

— Ти ставиш на карту долю країни!— дорікнув йому Вербеці.

— Хіба її доля залежить від мене?

— Не можна гнівити султана.

— Що ж, заради його веселощів я маю підставляти йому свою голову?

— Ти зовсім з'їхав з глузду! — Вербеці сердито знизав плечима.— Хіба не тобі він подарував найкращого кафтана? Чи не тебе він обнімав найласкавіше?

Балінт Терек обіперся об підставку великого голубого глобуса і, замислено киваючи головою, промовив:

— Хитрий птахолов солодко насвистує тій пташці, яку найбільше вподобав.

Придворний розчинив двері, подаючи знак, що королева вже чекає панів.

У покоях королеви поточилась довга й болюча суперечка. Королева боялася відпускати свого синочка. Вельможі наполягали скоритися, бо якщо вона відмовиться виконати прохання султана, то поставить під загрозу долю всієї країни.

— А що ти скажеш з цього приводу? — звернулась королева до Балінта Терека, який похмуро мовчав, прихилившись до стіни.

— Я, ваша величність, прийшов тільки попрощатися,— відповів він королеві, ступивши крок уперед.

— Попрощатися? — запитала королева, широко розкривши очі.

— Я мушу виїхати додому ще сьогодні. Там у мене термінові справи, через те я мушу поспішати. До того ж я зле себе почуваю...

Королева, нервуючи, заламувала руки.

— Зачекай. Сядь, якщо тобі зле. Порадь, що маємо робити?

Балінт Терек знизав плечима:

— Я не довіряю туркам. Вони всіх християн вважають собаками. Не можна віддавати в їхні руки королевича. Скажіть, що дитина хвора.

Вербеці буркнув невдоволено:

— А посланець відповість: «Я почекаю». І довгі тижні сидітиме на нашій шиї. Доведеться тоді годувати його воїнів, коней...

Чернець сердито тупнув ногою:

— Подумай про долю країни! Султан стоїть тут з великою вартою. Ми самі попросили його допомоги. Він приятелював з покійним королем, і треба виконати султанове прохання. Якщо він побачить, що ми не довіряємо йому, хто поручиться, що це не розгніває його? Тоді він назве його величність не сином, а рабом своїм...

Королева притиснула руки до скронь і відкинулася на спинку крісла:

— О, горе мені, нещасній жінці!.. Кажуть, що я королева, але і в каліки-жебрака, що повзає по землі, більше сили, ніж у мене... Дереву не боляче, коли обламують квітучі гілки, а материнське серце стікає кров'ю, потерпаючи за своїх дітей. Такими вже нас створив господь...

17

Поки вельможі в залі вирішували, що їм робити, Гергей чекав у передпокої біля високої кахляної печі. Раптом йому здалося, що по обличчю його пробіг павук. Юнак ляснув себе по щоці й спіймав павичеве перо.

Піч стояла між двома палатами, вузький прохід біля неї вів у іншу палату.

— Гергей!..— долинуло тихо.

Гергей здригнувся від щастя і озирнувся.

Він побачив обличчя Еви, її лукаві очі, що дивились на нього з сусідньої палати.

— Вийди в коридор,— прошепотіла дівчина.

Гергей тихенько рушив на голос. Дівчина вже чекала його, заховавшись у віконній ніші. Нетерпляче схопила його за руку.

— Ходімо вниз, у парк!

Вони проминули вже чотири чи п'ять палат. У всіх залах на підлозі лежали товсті м'які килими, вікна були запнуті шторами. На стінах висіли портрети королів, ікони.