Пауло Коельо - Переможець завжди самотнiй

не спаде на думку докопуватися до подробиць життя цього невдахи-продюсера. Правда, ще два або три фільми — і влада почне цікавитися, звідки в нього такі великі гроші, але на той час його перші кроки будуть надійно приховані терміном у п’ять років, після якого фіскальна перевірка не здійснюється. І Джавіц починає свій переможний поступ. Перші фільми, які він випускає в прокат, дають великий прибуток, і прокатники починають вірити в його талант знаходити те, що є найкращого на ринку, а режисери й продюсери пориваються працювати з ним. Щоб зберегти своє реноме, він погоджується прийняти не більш як два або три фільми за півроку, роблячи виняток лише для тих фільмів, які мають колосальний бюджет, де грають зірки найбільшої величини і в створенні яких брали участь професіонали з бездоганною репутацією, що не шкодують грошей на рекламу й фінансуються групами, які облаштувалися в країнах фіскального раю. Прибутки, що надходять від продажу квитків, вкладаються до якогось цілком пристойного інвестиційного фонду, що перебуває поза підозрою й володіє «частиною акцій» фільму.

І бажаного результату досягнуто. Брудні гроші перетворилися на витвір високого мистецтва, який, звісно, не дає сподіваного прибутку, але дозволяє покласти на свій рахунок мільйони доларів одному з учасників цього ділового консорціуму. Але настає та хвилина, коли уважніший податковий інспектор — чи то з власної ініціативи, чи то одержавши підказку з якоїсь кіностудії — звертає увагу на один вельми промовистий факт: з якого дива абсолютно невідомим на ринку кіноіндустрії продюсерам щастить залучати до своїх проектів великих кінозірок, найталановитіших режисерів, витрачати фантастичні суми на рекламу й користуватися послугами лише одного дистриб’ютора для прокату своїх фільмів? Відповідь на це запитання дуже проста: великі кіностудії зацікавлені в успішному прокаті своїх фільмів, а Джавіц для них герой, людина, яка спромоглася зламати диктатуру гігантських корпорацій, герой нового міфу, Давид, який воює проти Голіафа в образі несправедливої системи.

Податковий інспектор, який сумлінно ставиться до своїх обов’язків, вирішує піти далі, попри цілком раціональні пояснення. Він розпочинає таємне розслідування. І з’ясовує, що компанії, які вкладають гроші у виробництво кінофільмів, що приносять рекордні прибутки в кінопрокаті, — це, як правило, нікому не відомі, акціонерні товариства з осідком на Багамах, у Панамі або в Сингапурі. У цю мить хтось укорінений у податкову інспекцію (а такий обов’язково знайдеться) попереджає своїх справжніх начальників, що канал Джавіца скоро перекриють — і треба шукати нового дистриб’ютора для відмивання грошей.

Джавіц упадає в розпач — він уже звик жити як мільйонер і звик, щоб йому поклонялись як напівбогові. І він вирішує полетіти до Канна, кінофестиваль надасть йому чудове прикриття для того, щоб у атмосфері взаємоповаги поговорити з людьми, які його, так би мовити, «фінансують», можливо, укласти нові домовленості, персонально перевірити коди номерних рахунків і передати їх кому слід. Він не знає, що від певного часу з нього не спускають очей, що його арешт тепер є лише справою техніки й люди у краватках у напівсутіні своїх кабінетів міркують, чи взяти його тепер і покінчити з цією справою, чи нехай трохи ще погуляє на волі й допоможе їм зловити ще кількох своїх співучасників.

Проте «фінансисти» не люблять наражати себе на невиправданий ризик. Джавіца тепер можуть заарештувати в будь-яку мить, а там, дивись, він укладе угоду зі слідством і в усіх подробицях розповість про їхню добре налагоджену систему, не тільки назвавши імена, а й указавши, хто є хто поруч із ним на фотографіях, знятих без його відома.

Існує лише один спосіб розв’язати цю проблему — покінчити з ним.

Тепер усе зрозуміло, й Савуа точно знає, як розгорталися події. І йому залишається тільки зайнятися своєю звичною справою.

Паперами.

Написати рапорт, відіслати його в Європол, нехай тамтешні бюрократи займуться пошуком убивць, бо йдеться про справу, яка може допомогти багатьом людям піднятися вище по службовій драбині, що досить рідко трапляється в застояному болоті тих структур. Це розслідування неодмінно має дати результат, але ніхто з його начальників не повірив би, що провінційний детектив із глухого містечка Франції (бо, зрештою, Канн, попри весь свій блиск і гламур, залишається глухим провінційним містечком протягом решти 350 днів року).

Савуа підозрює, що вбивство скоїв один із двох особистих охоронців Джавіца, які в той час сиділи за столом, бо отруту можна було впорснути в тіло жертви лише з дуже близької відстані. Але у своєму рапорті він про це не напише. Він витратить ще чимало паперу, щоб записати свідчення якомога більшої кількості людей, що були присутні на тій вечірці, не знайде серед них жодного свідка й у рамках своєї юрисдикції закриє справу — після того як обміняється кількома факсами та електронними посланнями з департаментами, які стоять вище від його власного, — на це йому може знадобитися кілька днів, але навряд чи більше.

Потім він повернеться до своїх двох середньостатичних убивств на рік, до бійок, до сварок і до штрафів за не туди вивезене сміття, тоді як йому пощастило протягом короткого часу перебувати так близько до справи, яка могла б набути міжнародного розголосу. Його юнацькі мрії — поліпшити світ, сприяти утворенню безпечнішого й справедливішого суспільства, зробити кар’єру, здобути посаду десь близько до міністерства юстиції, забезпечити комфортабельніше життя своїй дружині та дітям, докласти всіх зусиль для того, щоб громадяни почали ставитися інакше до служителів правопорядку, показавши на власному прикладі, що серед поліціянтів зустрічаються чесні й порядні люди, — завжди наштовхуються на одну й ту саму перешкоду.

На гору паперів.

4.16 пополудні

Тераса перед баром «Мартінеса» заповнена людьми, й Ігор віддає собі належне за свою передбачливість; хоч йому ніколи раніше не доводилося бувати в цьому місті, він замовив столик наперед — угадавши, що ситуація буде саме такою, якою вона тепер є. Він замовляє чай із грінками, закурює сигарету, озирається довкола