Гарольд Роббінс - Пірат

Минуло майже три місяці відтоді, як вона попала в табір, і весь цей час, зранку і до ночі її муштрували. Якщо її тіло мало зайву вагу, то вона давно щезла. Зараз тіло її було струнке, м'язи її стану та живота були тверді, її груди — мов два яблука. Її лискуче темне волосся, для зручності коротко підстрижене, коли вона приїхала сюди, тепер спадало на плечі.

Кожного ранку, перед сніданком, дві години тривали фізична підготовка і муштра. Після сніданку проводилися практичні заняття: жінки освоювали зброю, вчилися нею користуватися та як доводити її до ладу. Вивчали вони також і гранати, освоїли пластикову вибухівку і методи виготовлення і пакування поштових бомб та застосування транзисторних таймерів. Після обіду відпрацьовували прийоми боротьби: як рукопашної, так і зі зброєю. А пізніше їм читали лекції про політику. Ідеологічна обробка вважалася важливою частиною програми, бо кожна з цих жінок мала стати пропагандистом нового порядку в арабському світі.

Згодом політичні лекції були замінені на уроки військової тактики, напіввійськову інфільтрацію та саботаж, партизанські дії та підривні акції.

А протягом останнього місяця всі вони тренувалися на полігоні. Все, чого вони навчилися, було випробуване. Лейла відчувала, що з кожним днем загартовується. Дедалі менше вона думала про себе як про жінку. Мета, для якої вона тренувалася, захоплювала її і ставала трибом життя. Власне, дякуючи їй та іншим, таким як вона, прийде новий порядок. Якось вона згадала про матір та сестру. Вони були в Бейруті, все ще жили в тому старому світі — її сестра зі своїми дріб'язковими родинними та побутовими проблемами; її мати, все ще зла й ображена на батька за те, що він її кинув. Життя своє вона так і не зуміла влаштувати. На мить Лейла заплющила очі, згадавши той день на півдні Франції перед своїм від'їздом. Вона згадала свого батька та його синів, як вони каталися на водних лижах перед «Карлтоном». Її батько не змінився з тих пір, коли, майже дев'ять років тому, вона бачила його востаннє. Він залишився таким же високим та вродливим, повним сили та життєздатності. Якби він тільки розумів, якби він тільки знав, яку велику допомогу він міг би принести справі визволення арабів від імперіалізму Ізраїлю та Америки. Якби він тільки знав про нужду, страждання та пригнічення своїх братів, він би не стояв бездіяльно осторонь і не допустивши цього. Та це лише благі марення. Звичайно ж, він знає. Він мусить знати.

Йому просто байдуже. Багатство належало йому з народження, а єдиною його турботою було — примножувати його. Він любив розкіш та владу, що стелилися до його ніг за порухом його мізинця. І страшна правда в тому, що він не був єдиний. Шейхи, князі та королі, банкіри та багачі — були одинакові. Араби і неараби. Вони дбали лише про себе. А коли вони й жертвували щось на загальну справу, то хіба що якийсь дріб'язок. У кожній арабській країні все ще мільйони селян жили на грані голоду, в той час як їхні правителі роз'їжджали в «кадилаках» з кондиціонерами, літали власними реактивними літаками, тримали палаци та вілли по всьому світі, а потім ще й велемовно розпатякували про волю для свого народу.

Врешті-решт, це мало статися. Війна велася не тільки проти іноземців — це був лише перший крок. Наступним кроком і, можливо, найважливішим, буде війна проти власних пригноблювачів — людей, подібних до її батька, людей, які брали все і нічим не ділилися.

Душова кабіна звільнилася. Лейла перекинула свого пухнастого рушника через перегородку і ступила під струмінь душу. Тепло води розлилося по її тілу, мов заспокійливий бальзам. Вона відчувала, як розслаблюються її м'язи. Стала повільно намилювати себе, доторки пальців до шкіри давали їй чуттєве задоволення.

В цьому вона була схожа на батька. І знов вона уявила його на водних лижах, напружені м'язи урівноважували тягову силу линви, все його єство упивалося фізичним зусиллям майстерності і рівноваги.

Вона намилювала м'яке лобкове волосся; темні його завитушки покрилися білою піною. Потім вона випнула живіт, щоб струмені води билися прямо по ньому. По тілу пробігли кольки і хвиля тепла. Ніжно, майже автоматично, вона стала погладжувати себе. Зненацька для неї видіння батька на лижах і різкий порух стегон вперед викликали оргазм. Перш ніж вона змогла зупинитись, її тіло струсонув другий оргазм. Вона була ошелешена, відчула гнів, а потім і відразу до себе. Її занудило від того, що вона дозволила розгулятися своїй уяві. Вона рвучко закрутила гарячу воду і стояла, не ворухнувшись, під крижаним потоком, аж поки її шкіра не посиніла від холоду. Потім, прихопивши рушник, вийшла з кабіни.

Це якесь божевілля. Досі у неї ніколи не виникало подібних думок. Мабуть, дається взнаки голос крові. Стільки разів торочила про це її мати. Мовляв, вона, Лейла, подоба свого батька. Ним правило його тіло; його хіть і апетит ніколи не можна було вгамувати. Її мати багато їм розповідала про його походеньки. Він, мовляв, не той чоловік, який міг би задовольнитися однією порядною жінкою. «Погана кров»,— говорила її мати, і це звучало як пересторога.

Вона витерла себе і, обмотавшись рушником, пішла до казарми.

Соад, чиє ліжко було поруч її, була вже майже одягнена.

— Ти що робиш увечері?

— Нічого,— дістаючи халат, відповіла Лейла. — Я думала просто повалятися в ліжку та почитати.

Соад почала фарбувати уста.

— У мене побачення з Абдуллою і його приятелем. Чому б тобі не піти зі мною?

— Мені щось не хочеться.

Соад позирнула на неї.

— Ходімо. Тобі б не зашкодило трохи розвіятися.

Лейла не відповіла. Вона згадала Соад у перший день її приїзду. Вона прийшла сюди, щоб бути поруч зі своїм хлопцем і всім говорила, як вона не дочекається, щоб побути з ним разом. Та коли він тут не появився, вона пережила це спокійно. Вона сприйняла жіноче визволення всерйоз. У цій армії у жінок були рівні права,