Світлана Горбань - Зодчий із пекла

образу й вирішив змінити ситуацію в найпростіший для злочинця спосіб — прибрати ближнього й посісти його місце. Тим більше, що розраховував на допомогу коханки, якою також була одна присутня тут пані. Але пані Ольга все розповіла чоловікові, і пастка чекала якраз на самого Мефодія. Братець вколошкав його по-простому, кухонним ножем. Прибрав одночасно і небажаного свідка, і суперника, і небезпечного ворога. Як тут не залякували Надю Щукіну, але вона второпала, що зниклий труп — ніяка не містика. І повідомила про ці підозри нас. Тим часом, думаючи, що номер пройшов, Кирило та його дружина вирішили спекатися й знахабнілого Колі Гапченка, який також почав помічати більше, ніж від нього вимагали на його посаді, наприклад, візити двох різних машин хазяїна до заднього ходу. Особливо його зацікавив факт їх майже одночасного прибуття з однієї й тією ж людиною за кермом. Ярижський демонстративно виїхав, щоб мати алібі, потім непомітно повернувся в машині дружини та зачаївся у таємній кімнаті, ключа від якої мав лише він. Пані Ольга викликала хлопця, ніби на побачення, заманила на балкон, привернула увагу до чогось внизу, а тим часом Кирило підхопив його ноги і скинув униз, на металеву огорожку. Звісно, спочатку штрикнувши ножем… А далі задуманий подружжям сценарій дещо порушився. Вірний чоловік Ярижський упізнав у баронесі стару знайому. Порівняв з дружиною не на користь останньої…

Пані Ярижська гордовито випросталась, наскільки це було можливим у глибокому м’якому кріслі, а слідчий ораторствував далі:

— І тоді дружина, зрозумівши, що небезпека нависла й над нею самою, почала діяти. Підклала під важку шафу знаряддя вбивства. Кирило його добре сховав і тому здивувався. Жінка заздалегідь причепила до шафи важіль, зроблений з її ж таки пасочка. Сильно потягла за нього…

— Ну й фантазія у вас! — не витримала Ярижська.

— Не гірша, ніж у вас, — блискавично парирував Віктор. — Та на більш реальній основі.

— Але де докази?

— А які вам більше до вподоби — свідчення очевидців чи фото?

Ольга фиркнула:

— Де ви їх візьмете?

— Уже взяв. У примари.

— Повірте, мені не до жартів!

— Тоді ще одна цікава історія…

Головна несподіванка. Розгадка

Кінчев зітхнув. Як і кожен запеклий курець, він не міг довго обходитися без цигарки. Але робити перерву не випадало, він хотів декого приголомшити, і тому героїчно вирішив потерпіти ще.

— Валентине Леонідовичу, розкажіть, будь ласка, про свої претензії на цей будинок.

— Про претензії? — перепитала Ольга Володимирівна. — Про претензії на цей будинок?

— Це так, — Буруковський поважно кашлянув. Христина трохи відсунулась від нього — ніби для кращого слухання. Обхопила свої тендітні плечі схрещеними руками й стала схожою на портрет поетеси початку ХХ століття. Ольга Ярижська раптом також повторила її жест і завмерла в цій неприродній для неї позі.

— Автором проекту та його виконавцем ніколи не був Городецький. Все це зробив мій прадід Григорій Георгієвич Василай. Він видавав свою роботу за витвір Городецького заради жарту, який мав пізніше розкритися, але подальші трагічні події не сприяли цьому. Війна, революція, еміграція Городецького… Прадід був репресований. А його роботу, звісно ж, приписали іншому.

— Але ж ви знаєте про це! — викликнула Леся. — Спробуйте довести! Повинна ж бути у світі справедливість.

— Слушне зауваження. Щоправда, не маючи перевірених документів, з таким самим успіхом ми можемо оголосити свого предка творцем Ейфелевої вежі також. Одначе, працюючи над реставрацією будинку, деякі докази ми знайшли.

Ольга Володимирівна задихнулась від обурення:

— Так ви… не реставрували, а докази шукали!

Дизайнер піджав губи:

— І реставрували також. Вам гріх ображатися.

— Трохи ближче до секретного ходу, будь ласка, — наказав Кінчев. — А то так ми й до ночі не закінчимо.

Буруковський слухняно, але поважно схилив голову й неспішно продовжував:

— Григорій Василай на засланні в Бурятії одружився вдруге. Будучи законним спадкоємцем першої дружини, котрій належав цей особняк. Єдиним спадкоємцем, оскільки решта родини загинула. Таким чином, моя мати — Роза Йосипівна Василай — рідна онука колишнього власника цього дому і його спадкоємиця.

— Так ти навмисне втерся в довіру! Проліз сюди! — вигукнула Ярижська, але, зустрівши суворий погляд Кінчева, змокла.

Буруковський ображено пожував повними губами, надавши своєму монголоїдному обличчю виразу чемної бридливості.

— Ви самі шукали дизайнера-реставратора. Я — один з кращих. До того ж маю план таємного ходу, що дістався мені від прадіда. Будинок зведено на цьому місці невипадково, він накрив зверху лабіринт, влаштований ще у ХVІІ столітті. У стінах зроблено проходи до підвалу, бібліотеки, двох залів. Вузькуваті для мене, але Христинка пересувалася в них нормально. Спостерігала, знімала… все, що тут відбувалося.

— Стерво! — пані Ольга розлютовано підхопилася й одразу, ніби перечепившись, впала назад у крісло.

— Від такої ж чую! — нахабно парирувала Кріс.

— Але на-віщо… На-віщо ви ц-це робили? — схвильована баронеса Леся навіть заїкатися почала.

Христина елегантно усміхнулась до неї:

— Збирала компромат. Ми знали, що за цією сімейкою є багато такого, що може стати в пригоді. Хай стане вам відомо, що Мефодій Свинаренко — мій татусь. Щоправда, родинні зв’язки розірвано вже давно. Ще з тих пір, як я його покусала. Гарненько. За руку.

Леся Монтаньоль торкнулася своєї руки між великим та вказівним пальцями й запитально поглянула на Христину. Та іронічно кивнула.

— То як? — звернувся Кінчев до Ольги. — Переглянемо деякі фото і відеоматеріали? Чи й так повірите, що доказів на вас досить? Не люблю марно витрачати час.

Ольга Володимирівна виглядала приголомшеною й лише вичавила:

— Повірте, я… Я…

— Ви позбавили суспільство від небезпечного злочинця, тому… Ми могли б закрити цю справу, якщо домовимося про деякі умови.

— Що?! Ви просто при свідках… Мені… Повірте, це…

Кінчев одначе був незворушний:

— Всі